До Криму зараз їздити - не комільфо. Зараз у моді - Греція, у крайньому випадку - Болгарія, а у дуже крайньому випадку - Єгипет чи Туреччина. А я ось уже в енний раз їду в свою улюблену Феодосію, бо мені добре на цій Богом даній (а саме так з грецької мови перекладається «Феодосія») землі.
Любиш, зазвичай, не за щось, а всупереч. От і я, всупереч невиправданій дорожнечі і відсутності поки нормального сервісу, все одно туди їду. Думаєте, я не бачила нормальних курортів? Повірте, бачила. Але знову і знову мене тягне до Криму...
В побуті я завжди розмовляю українською, але тільки в Криму, та й у інших російськомовних регіонах, я отримую від цього неймовірну насолоду. В очах випадкових співрозмовників - земляків Путіна і Лукашенка - я читаю неприховану повагу. На феодосійському базарі, зачувши українську мову, продавці шепочуться: «Ці - з України», і роблять знижку, як для своїх. А одна татарка навіть на увесь базар сказала: «Як мене збуджує українська мова! Говоріть, говоріть!»
.jpg)
Крим - місце, де я відшліфовую свою українську мову ;-)
Друзі, розмовляйте українською – це краще, що ви можете зробити для розвитку рідної мови. Повірте – вас зрозуміють всі ті, хто захочуть. Ба більше, це якісно вирізнить вас з-поміж різношерстого натовпу туристів з усіх куточків колишнього радянського союзу.
Між нами: навіть при великому бажанні ви не зможете говорити «па-русски» так, як говорять пітерці та москвичі, бо для цього треба бути носієм мови або ж прожити серед них стільки, щоб розмовляти невимушено і без акценту. А з нашим українським «Г» і «оканням» в російській мові ви виглядаєте точнісінько, як Азаров, який говорить українською. То для чого ж ви себе ґвалтуєте? Не смішіть людей - вправляйтесь в рідній мові, повірте, це вдасться вам набагато краще.
Коли мене щось перепитують (з переляку, мабуть) я повторюю так само українською — тільки ще повільніше і ще... вишуканіше. Я нагромаджую таку конструкцію з рідковживаних та неймовірно гарних українських слів, старанно використовую кличний відмінок (на весь пляж: "Олю, доню, виходь з води!") і вимовляю шиплячі так твердо, що мій улюблений викладач Іван Миколайович Хом`як, відомий своєю вимогливістю та суворістю, зачувши б свою колишню студентку, розплакався би від зворушення. До речі, більшість моїх співрозмовників після цього переходить на українську. Перевірено. А я тихенько щиро радію.
Також я радію, що в Феодосії є чудові по-європейськи чисті і гарні пляжі, як, наприклад, Золотий або, як ще кажуть, 117-ий. І він, як і усі пляжі в Криму, — безкоштовний! Міський пляж — чесно: не раджу. Зате містом приємно прогулятись і вдень, і вночі.
Золотий пляж в Феодосії. Шикарне місце!
Феодосія – це єдине в світі місто, де поїзд прибуває просто на набережну і під час цього грає «Прощання слов’янки». І навіть триденна відсутність води в крані в розпал курортного сезону не похитнула моєї симпатії до колишньої Кафи. Кримчани жартують, що, поки поруч є море, води їм – не потрібно.
Крім чудового почуття гумору, в Криму дуже дбайливо ставляться до тварин. Дворами походжають вгодовані і ліниві, як курортники, коти і собаки, і навіть з першого погляду не розбереш, домашні вони чи дворові. Ледь не біля кожного під’їзду водичка і купа тарелів в стилі «all inclusive». Адже як там казав класик? Людину видає ії ставлення до тварин… Тому кримчани - добрі люди, адже на базарі кожне бездомне кошеня має свою особисту коробку і різноманітні смаколики з найближчої м’ясної лавки.
А над соціальною рекламою телеканалу «Крим» я ридьма ридала. Там показували псячі портрети з притулку і казали щось на кшталт: “Це Муха, буде вам гарним сторожем, а це Мухтар – дуже спокійний, а ось Тузік – він грайливий і добрий.”
І впродовж усієї подорожі мені траплялись тільки добрі доглянуті тварини і хороші люди. Я навіть була до цього трохи не готова.
Один рівненський журналіст, відпочиваючи в Болгарії, вражений гостинністю, дуже жваво описав у своєму блозі про те, як його безкоштовно пригощали пивом та й не тільки. Ви зараз сидите? Якщо ні, то сядьте, бо я теж вам маю що розказати.
Зупинились ми дорогою в селі біля Білої Церкви купити абрикосів, яких вродило цього року неймовірно багато. З хати вийшла бабуся і ... подарувала мені ціле відро жовтих, як сонце, і солодких, як мед, фруктів! І всі мої намагання розрахуватись розбилися вщент. Вона сказала, що абрикоси пропадають, тому вона їх роздає просто так! І грушок насипала, і цукерок доньці шоколадних дала, і на вареники з сиром запрошувала! Я, якщо чесно, спочатку подумала, що вона мене з кимось сплутала. Не вірите? Тоді прийдіть до мене і подивіться, скільки я закрила абрикосового варення цього року! Я їстиму його і згадуватиму просту українську селянську бабусю з блакитними очима і щирим серцем. І вас пригощу, бо твоїм назавжди залишиться тільки те, що ти віддаси.
Взагалі, здійснюючи поїздку в Крим, можна побачити стільки, що вражень вам вистачить на рік! Ось, приміром, ми розпочали свій тур з Одеси і провели там один день і одну ніч. Неймовірне місто! Одна вулиця Дерибасівська чого вартує. Щоправда, рахунок на трьох в барі “Пивний сад” склав ... аж 750 грн. “Двухкомнатная квартира”! Там була пляшка горілки (хіба ми не козаки?) і три гарячі страви. Так що уважно вивчайте меню :-).
Відкритий майстер-клас з аргентинського танго. Навіть якщо одеситу злегка за 80, але при цьому він танцює, як бог, і цитує (зачувши мою мову) українською вірші, можна легко втратити голову...
Я вдячна за екскурсію Одесою людині, яку вперше бачила, але з якою сто років знайома через соцмережу «Однокласники» — Олені Прєсніковій. Мене зустрічали, як рідну!
В Одесі я знайшла 12-тий стілець Остапа Бендера. Моє багатство - мої друзі. З Лєною Прєсніковою раніше ми були знайомі тільки по інтернету.
Потім кілька днів я гостювала в Херсоні, вже тепер у своєї куми, а раніше - теж віртуальної подружки Тані Гордєєвої. Похвалюсь — я стала хресною мамою чудової дівчинки і дуже щаслива з того.
В Феодосії нас приймали теж наші друзі Курчевські, які родом з Рівного. Вина врожаю 1975-го, 1992-го, 1993-го років лились рікою. Завод “Коктебель” розпродавав унікальний виноматеріал (його спіткало чергове “пАкращення”, а точніше зміна власника), тож ми надегустувались на повну. В Феодосії ми вкотре побродили залишками Генуезької фортеці, відвідали музеї Гріна та Айвазовського.
.jpg)
Залишки Генуезької фортеці в Феодосії. Внизу - стародавні вірменські церкви, варті уваги.
Я взагалі дуже захоплююсь постаттю геніального художника, вірменина за походженням, мецената та великого патріота свого міста (це він побудував за свої гроші залізницю в місті і не тільки ії) Ованесса Айвазяна (таке його ім’я було при народженні). До речі, в Феодосію батько Івана Айвазовського переїхав з Галичини, щось не поділивши з братами. Тоді його прізвище писалось на польський манер — Гайвазовський. Відтак, і хрестився, і вінчався, і відспівувався художник в одній церкві, біля неї його і поховали (обов’язково відвідайте її - дуже колоритна). Всі картини він заповів місту, яке не хотів покидати навіть заради усіх столиць світу. Через це з ним дружина навіть розлучилась. Такий от непохитний і принциповий дядько.
Не повірите - справжній кобзар біля Лівадійського палацу. Ми співали з ним козацький марш разом! "Наше славне товариство, гей, марширує, раз-два-три!"
Після Феодосії ми прокатались Південним берегом Криму. Не обійшлось без Ластівчиного гнізда (кажуть, воно завалиться через 5 років, тож поспішайте — вас чекають 1200 сходинок туди і назад!), Лівадійського, Масандрівського та Воронцовського палаців (врахуйте, що вхід в кожний з них — 70 грн. плюс купа додаткових виставок і відповідно оплат, але воно того варте).
Південні тераси Воронцовського палацу. Під час Кримської (Ялтинської) конференції в Воронцовському палаці Алупки розмістили делегацію Черчиля подалі від Сталіна (з яким у нього були складні стосунки), який розмістився з делегацією Рузвельта в Лівадійському палаці.
А в Балаклаві ми навмання знайшли шикарне дерев’яне помешкання, схоже на карпатський будиночок один в один (кому треба, то по секрету дам координати). Ціна проживання у такому будиночку кусюча — 450 грн. за 2 кімнати, але коли ми засинали там, то над собою бачили зорі - так цікаво спроектовані вікна в ньому. Саме місто, а точніше район Севастополя, дуже давнє (2 ст. нашої ери), і у ньому теж є залишки фортеці. А підземна база підводних човнів, секретний військовий об`єкт часів холодної війни, розташований в Балаклавській бухті мене вразила просто наповал.
Секретний об`єкт в Балаклаві - завод підводних атомних човнів, а тепер Військовий музей, в середині якого постійна температура - 15 градусів.
Цікаво, що Балаклави (назва з турецької мови - “місце, багате рибою”) до 1991 року не позначали навіть на карті — такий секретний об’єкт там знаходився. І не випадково, адже бухта не проглядається з моря під жодним кутом. А зараз за 60 грн. вас посадять на човник, і ви попливете туди, де заходили атомні підводні радянські човни. Ця шикарна бухта колись була абсолютно недоступна міським жителям, а тепер окупована приватними яхтами. Раніше доступ до неї мала лише обмежена кількість людей, яка в разі атомної війни врятувалась би в товщині п’ятиметрових (!) стін. Щоправда, лише на 30 діб.
Мене весь час мучило питання, а що було б з тими людьми, що вижили, через 30 днів? Експозиція, яка демонструє звитягу, потужність і силу радянського флоту (скільки там закопано грошей, вам і не снилось, і все так намарно...), весь час зростає завдяки ентузіастам-працівникам музею і колишнім контр-адміралам, які поволі розкривають військові секрети та діляться особистими речами та документами.
Ще один цікавий пункт нашої подорожі - це Севастополь. На жаль, час наших відвідин співпав зі святкуванням Дня Флоту та відзначенням річниці Хрещення Русі і присутністю там вищих керівників нашої та інших дружніх нам держав. З етичних міркувань я не описуватиму незручності і затори на дорогах - Бог нам всім суддя. Тож в Херсонес ми потрапили, як все вже розсмокталось, і отримали врешті неймовірне задоволення (вхід — 35 грн.)!
Херсонес - старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя). Там є (скажу по секрету) одне енергетично потужне місце, куди навіть водять президентів та інших можновладців, коли вони приїздять. Це нібито надає сили, енергії, розуму. Оселили б їх там усіх, чи що?...
Ну а на закуску ми залишили Бахчисарайський ханський палац (вхід в сам палац — 80 грн. за усі екскурсії, походити по території можна бесплатно) і татарські страви. Вимовити назви місцевих наїдків складно, але смакують вони, особливо в позі по-турецьки (в ресторані треба було лежати або напівсидіти на подушках), дуже і дуже добре. І мені подумалось, яка ж наша Батьківшина багата на стародавні пам’ятки історії та краєвиди, від яких просто дух завмирає!
Я ще так багато всього хотіла розказати — про смак крихітної рибки-барабульки, якої не вдалось покуштувати в своїй програмі Олі Фреймут, але вдалось мені, та лавандовий мед (трапиться справжній - купуйте в Криму його, не вагаючись: гастрономічний оргазм!), про неймвірно потужне енергетичне місце в Херсонесі - таке собі коло, куди не водять екскурсій, але про яке знають місцеві жителі, про повну відсутність зупинок громадського транспорту в Одесі — де рукою махнете там вам і зупиниться автобус, про тепле і зелене, як щавлевий борщ, Азовське море, до якого за півгодини автівкою можна легко дістатись з Феодосії, про дельфінчика, який плавав з нами на 117-му пляжі просто на відстані руки, але що ж я тоді залишу відкривати вам?
Відпочинок в рідній країні теж може бути шикарним!
Я обов’язково поїду в Крим ще не раз. По-перше, мене там завжди чекають друзі (і якщо багатство в них, то я - мегазабезпечена людина). А по-друге, я дуже люблю Україну і хочу побачити і пізнати її всю. Ви зі мною?!
Оксана ЮРЧЕНКО
