Чи потрібні школярам мобільні?

Таке запитання ми задали батькам, дітям, вчителям і психологам. І справа не лише в ціні мобільного, а чи взагалі він треба і чи вплине в майбутньому на психіку самої дитини?

Усе частіше на вулиці зустрічаєш малечу, першачків, що прогулюються з мобільними телефонами в руках. Рідко вони розмовляють телефоном, все частіше крокують під гучну музику, що лунає з їх кишенькового друга. Іноді, буваючи у громадському транспорті, звертаєш мимоволі увагу і на модель, а відповідно і на ціну, іграшки дитини. І диву даєшся, коли усвідомлюєш, що батьки викинули на цей елемент зв’язку кілька сотень доларів. Для чого? Ці питання ми задали батькам, дітям, вчителям і психологам. І справа не лише в ціні мобільного, а чи взагалі він треба і чи вплине в майбутньому на психіку самої дитини?

Нещодавно моя знайома купила сину перший мобільний телефон. Він перейшов у другий клас. Раніше телефон йому принципово не купували. Але, як зізнається мама Олександра, здалися з чоловіком, бо вже не могли терпіти скиглення сина. «Коли ми прийшли в магазин, то одразу попросили показати нам найдешевшу модель. Потім зупинились на ціні у 400 гривень. Для його віку це нормальний телефон. У нього є планшет, ноутбук, які знаходяться вдома. Я не хочу, що дорогий телефон став приводом зазіхання на безпеку мого сина. Мені все одно на крутість телефону. Ми купили його лише для зв’язку.»

Проте не всі сповідують такі позиції. Як розповідає психолог Анна Нижник, часто дорогий мобільний телефон – не вимога часу і потреб, а просто показуха не стільки дітей, як батьків.

«Прагнення батьків дати своїм дітям "найкраще", те чого вони самі, мовляв не мали, звісно направлене не на задоволення базових потреб дитини, а швидше скероване баченням батьками дитини, її як свого продовження, представника сім’ї у соціумі. То ж коли говоримо про шкільні приладдя, часто-густо батьки купують не зовсім відповідні сімейному бюджету речі (аби дитина презентувала сім’ю в кращому світлі, як більш заможню, тощо), або ж купують неусвідомлено ті речі, які насправді хотіли б мати самі (скажімо планшет, яким користується ще й хтось із батьків, інколи більше ніж сам школяр). Інколи батьки справді вважають, що самій дитині це необхідно - новий модний телефон, тощо, адже інакше однокласники будуть насміхатися чи відштовхувати тощо».

Але, розповідає психолог, у молодшому віці школярі не змагаються за увагу друзів. Їм важливіша повага старших, авторитетних людей. Тому дає деякі поради батькам: «Варто пам’ятати, що прийняття однолітками стає вкрай важливе лише у підлітковому віці, тоді як юним молодшим школярам абсолютно властиво суперничати між собою за увагу вчителя чи іншої авторитетної особи і робитимуть вони це в будь-який спосіб (змагаючись марками таткових машин, літнім відпочинком, професією старшого брата тощо). Якщо Ви справді хочете підтримати вашу дитину у шкільному колективі, більше розмовляйте з нею, розпитуйте та обов’язково хваліть за досягнення, пишайтеся і визнавайте перед важливими їй людьми. А дорогі аксесуари, окрім того що зазіхатимуть на ваш бюджет і стануть гарною втіхою для вас самих, мало чим допоможуть вашій дитині стати своєю у шкільному колі під час навчання у молодших класах. Молодші школярі суперничають між собою, це їм властиво, і цього не треба боятися батькам. Якщо Ваша дитина "не виграла" змагання, треба навпаки підтримувати її, ділитися власним досвідом. Заспокоювати, мовляв таке буває, і нічого страшного в цьому немає. І звісно не соромити і не висміювати її за це. До того ж молодшим школярам не першочерговим є спілкування з однокласниками, а навпаки - з авторитетними їм людьми. Тому саме такі люди (друзі родини, родичі, до яких тягнеться дитина) могли підтримати її і стати гідним прикладом для наслідування.»

Людмила Костянтинівна Слободенюк -  вчитель початкових класів у ЗОШ №28. Виростила не одне покоління дітей, адже вчителює 34 роки. Переконана, від мобільних телефонів у школі більше зла, ніж блага: «У першому класі потреби купувати мобільний телефон взагалі немає. Тому що весь навчальний рік батьки мають заводити і забирати дітей. Тому потреби у зв’язку як такої немає. Є діти дуже домашні, вони телефонують батькам кожну перерву. Це, звичайно, зайве. Інші ж діти – грають у ігри. В школах заборонено користуватися мобільними, окрім ситуацій, в яких виникає необхідність зв’язатися з батьками. Уже з другого класу, я вважаю, можна купувати телефони. Але лише тому, що дитина йде з уроків додому сама і аби не сталось нічого можна проконтролювати де вона. Окрім того діти часто принижують інших у колективі – от у мене телефон дорожчий, а в тебе простий, або взагалі немає. Я пригадую, що такі ж ситуації були з «тамагочі». Вони часто викликали у дітей залежність і істерики: «треба погодувати тамагочі». І боротися з такою залежністю було важко. Те ж саме тепер з телефонами. На перервах діти забиваються по кутках, грають в ігри і не спілкуються між собою».

Б’ють на сполох і медики. Чим довше дитина бавиться чи спілкується по мобільному телефону, тим більша шкода для здоров`я. В першу чергу через випромінювання, до якого дитячий організм дуже вразливий. Спеціалісти радять починати користуватися мобілкою якомога пізніше (в ідеалі - з 16 років). Якщо все-таки батьки дають дитині мобільний до школи, він повинен завжди бути у сумці, а не в кишені. Тривалість розмови не має перевищувати чотирьох хвилин поспіль. Батькам варто знати, що мобільний телефон може суттєво погіршити успішність дитини в школі. Користування мобільним телефоном штучно знижує периферичну увагу, що підтверджено виявленим звуженням полів зору. Ослаблення уваги є небезпечним для дітей, особливо на вулиці, а також може погіршувати гостроту зору на близькій та далекій відстанях.

Міла СЛОБОДЕНЮК