Мама нацгвардійки Олександри Ковальчук: «Горджуся своєю донькою».
Будьмо відверті: далеко не кожна мама радіє, коли її дитина приймає рішення пов’язати своє життя з армією. Тим більше, коли це не син, а донька. Проте, не у випадку Олександри Ковальчук – першої жінки-військовослужбовця патрульної роти військової частини 3055 2 Галицької бригади Національної гвардії України, яка розташовується у Сарнах Рівненської області.
Сама 21-річна дівчина стверджує, що військова служба – це справа, якій вона хотіла би присвятити своє життя. А для її мами Світлани вибір професії дочки став приводом для гордості.
Олександра Ковальчук підписала контракт наприкінці листопада минулого року. В грудні вона проходила курс молодого бійця у Вінницькому полку, а вже в січні приступила до своїх обов’язків патрульної роти.
"Я ще тільки стажуюся, - каже дівчина. – Виїздимо на патрулювання на дороги, а також на виклики поліції на допомогу. Нерідко служба продовжується допізна, до одинадцятої, а то й дванадцятої ночі. Але мені подобається. Це моє".
Олександра Ковальчук справляє враження стійкої, цілеспрямованої та мужньої дівчини, яка без боязні і упереджень пішла служити в роту, де до цього служили тільки чоловіки. Каже, що в суто чоловічому колективі не відчуває ніякого дискомфорту. Адже тут до неї ставляться з повагою як до колеги та з розумінням – як до дівчини.
Солдат Ковальчук зарекомендувала себе з позитивної сторони, - каже заступник командира патрульної роти (м.Сарни) по роботі з особовим складом Василь Кибукевич: "Коли вона виходить патрулювати, громадяни реагують з легкою посмішкою. Адже нацгвардійці асоціюються в них насамперед із юнаками міцної статури. Вона часто заступає в автопатруль, який зобов’язаний носити бронежилети і каски. Проте ні разу солдат Ковальчук не скаржилася, що їй важко абощо. Ми до неї ставимося, як і до всіх: ставимо в загальний стрій, вимагаємо того, що й від інших. Буває, що їй важко, адже до цього дівчина була цивільною, але ми бачимо, що вона старається. Тому незабаром буде заступати начальником військового наряду на добу".
Олександра Ковальчук в штаті займає посаду стрільця-радіотелефоніста, зараз інтенсивно навчається своїм обов’язкам, роботі з портативними радіостанціями. Під час виконання службово-бойових завдань вона повинна забезпечувати зв`язок між командиром відділення і командиром взводу. А вдома вона – звичайна дівчина, найстарша донька багатодітної мами Світлани, яка страшенно гордиться своєю дитиною.
Олександра – справжній борець, адже вона народилася недоношеною, 6 місяців, 900 грам, - розповідає жінка: "Вона була така слабенька, коли лежала в кювезі, але така сильна вже тоді! Проте в дитинстві назвати її «пацанкою» було важко – тиха, спокійна дитина. Все змінилося, коли пішла в училище, де навчалася на пічника-будівельника з одними хлопцями в групі. Її обрали старостою, де ж їй довелося їх дисциплінувати, тримати в міцному кулаці. Мабуть, тому зараз в чоловічому колективі їй не важко, це її стихія".
Мама солдата Олександри Ковальчук впевнена: людина в дорослому віці має самостійно приймати рішення. Відповідно і самостійно нести за них відповідальність.
"В садочок її завела я, в школу та училище – теж я; піти на військову службу вона вирішила самостійно і я її можу тільки підтримати, - каже Світлана. – Я без боязні підписала згоду на те, що вона піде служити. Моє життя було багате на випробування, я не вважаю себе зразковою мамою. Проте зараз, дивлячись, ким стала моя Сашенька, я розумію, що прожила життя не дарма і мені є ким пишатися. Вона - моя радість і моя гордість".
Група інформації і комунікації військової частини 3002
Західного ОТО НГУ
