Рівненський радіотехнічний завод. Колись тут працювало 5 тисяч робітників і 700 інженерів
Планують усі, планують випускники шкіл і їхні батьки, планують керівники підприємств і уряди. Планують ті, хто свідомо будує своє майбутнє. Планування дозволяє сконцентрувати наявні ресурси на досягненні головної, магістральної мети. Руйнація промисловості і сільського господарства відбувається стихійно, за своїми природними законами, а ось будівництво народного господарства вимагає планування. Заняття це не з легких, адже спрогнозувати розвиток вільного ринку доволі важко, ринок самостійно визначає попит і пропозицію. Існують фактори, що сприяють економічному розвитку, а існують такі, що гальмують. У другому випадкурівняни збирають валізи і їдуть на заробітки до Польщі. Хочеться жити краще, жити краще саме в Україні. Це мета, а її досягнення передбачає етапи, ресурси, відповідальність. Без планування аж ніяк. Ось і виникає питання – чи існують плани розвитку Рівненщини ?
Формально такі плани існують в області, у всіх районах і містах Рівненщини. Проте мало хто з їхніх авторів дочитав цей документ до кінця, а про пересічних громадян поготів. Про їх виконання і наповнення смислом мова взагалі не йде. Стоси нікому непотрібних паперів. В кінці березня Олексій Муляренкопорушив це питання на нараді з головами райдержадміністрацій, він оголосив щодо планів внесення змін в стратегію розвитку області на період до 2020 року. Стратегія розвитку області приймалась ще в 2014 році, вона визнана дуже формальною. Очільник області доручив доопрацювати стратегію розвитку на 2018 – 2020 рік департаментам обласної адміністрації із залученням міжнародних експертів.Обнадійливе рішення, хоча, як на мене, ми знову наступаємо на граблі.
Нинішня редакція Стратегії розвитку має містити глибокий аналіз тих процесів, що відбуваються в області. Потрібен діагноз хвороби, а вже потім методи її лікування. Методи оздоровлення економіки , однакові для всіх часів і народів, що пропонують наші міжнародні експерти, луснуть об нашу дійсність. Економічний розвиток залежить від цілої низки економічних і неекономічних факторів,зокрема, рівень злочинності, якість медичного обслуговування, наявність моральних якостей у населення, що викликають довіру, бюрократизація державного апарату, корупція, бідність тощо. Існує цілий розділ економічної теорії, що займається економікою розвитку. Цікаві ідеї висловив індійський економіст Амартія Сен. Мушу на ці речі зауважити, адже прочитавши Стратегію розвитку області занурився в атмосферу 70-х років минулого століття. Мабуть економісти нашої обласної адміністрації полюбляють букіністичну літературу.
Ситуація в області непроста і вимагає тверезого незаангажованого погляду. Необхідно у повному обсязі відновити державне управління в північних районах області, бурштинові копачі самоорганізувались і демонструють непокору законам і вимогам місцевої влади. В області різко зросла злочинність, поліція не може гарантувати дотримання прав і свобод підприємців, інвесторів і громадян. Органи державної влади в області працюють автономно, з одного боку - відсутня координація різних відомств з метою досягнення державних інтересів, а, з іншого - недостатній взаємний контроль. Тяганина, окозамилювання, корупція, неефективність державних органів викликає обурення у значної частини населення, необхідно терміново відновити довіру простих громадян до влади. Виник дефіцит управлінців і менеджерів високого рівня. Раніше великі підприємства готували кадри із молодих спеціалістів, тепер ця кузня кадрів зникла. За два десятки років ми втратили сотні промислових підприємств, відбулась «деіндустріалізація» регіону, масштаби якої можна порівняти хіба що з військовими діями на нашій території. Так, в обласному центрі було п’ять підприємств, на кожному із яких працювало більше п’яти тисяч робітників. Їх зупинка означає втрату 25 тисяч робочих місць, 75 тисяч людей залишились без засобів існування, місцевий бюджет не отримав десятки мільйонів гривень. Існують й інші моменти, що потребують осмислення. Необхідно припинити падіння промислового виробництва, а вже потім вишукувати ресурси розвитку. В нинішня редакції програмного документу не пояснюється феномен деіндустріалізації, не аналізуються їїоб’єктивні чинники і суб’єктивні, пов’язанні із неправильними рішеннями місцевої еліти. Врешті – решт, а хто у нас в області еліта, хто візьме на себе відповідальність за долю мільйона людей ?
Нова редакція Стратегії ще не народилась, але вона запрограмована бути мертвою. Пологи будуть, а ось живого вереску надії населення області не почує. Варто подивитись на склад її авторів і процедуру прийняття. Майбутній план розвитку приречений на поразку тому, що він готується виключно чиновниками державної адміністрації. Чиновник плодить лише папери, він не будує, не торгує, не виробляє.Найвидатніші досягнення цивілізації в будь – якій царині – архітектурі, науці, літературі, промисловості чи сільському господарстві – ніколи не походили від чиновників. Якби від роботи чиновників залежав добробут нації, то в адміністраціях працювало б все працездатне населення області. Чиновник - це сумлінний виконавець волі начальства, він зацікавлений в стабільності, а не в змінах, проривах, нестандартних рішеннях. Система збудована таким чином, що економічні показники сприймаються як примха, щось другорядне. Не пригадую прізвищ керівників райдержадміністрацій, звільнення яких пов’язувалось із незадовільним станом економічного розвитку. Ось за результати виборів звільнити можуть. Відсутність державного стратегічного мислення чиновників обумовлено системою розподілу бюджетних коштів. Візьмемо, наприклад, доходну частину міста Рівне. Там є такі слова як «субвенції», «дотації», «субсидії», «трансферти». Навпроти них чималенька сума, що складає половину міського бюджету. Тобто, фінансова допомога з Києва за розмірами дорівнює усім податковим надходженням в Рівному. В такій ситуації головна задача місцевої влади полягає в удосконаленні мистецтва жебракувати.
Розвивати промисловість і сільське господарство – це клопітно, довго і марудно. Легше просити. Врешті-решт прийде час, коли Рівненщина постане перед проблемою самозабезпечення. Всі три стратегічні цілі, задекларовані в старій редакції Стратегії, перетворюються в одну, реальну - Рівненщина має годувати сама себе. Чиновників не влаштовує така перспектива, завдяки «субвенціям», «дотаціям» й іншим подачкам гарантується стабільність їхнього фонду заробітної плати. Ось і вся стратегія.
Стратегію розвитку області мають продемонструвати політичні партії, це тема постійної міжпартійної дискусії. Концепцій планів розвитку має бути декілька, можливо, під цей проект варто виділити гранти з обласного бюджету. Всі партії рвуться до влади, то хай представлять на огляд громадськості свої проекти ощасливлення українців. Хтось запропонує стратегію на підтримку великих підприємств, які створюють робочі місця, хтось - на подолання бідності, а дехто, на збільшення середньостатистичного рівня доходів громадян. Не все так однозначно, як здається із владних поверхів Майдана Просвіти. До публічного обговорення варто підключити науковців, представників бізнесу, іноземних інвесторів, громадських активістів, релігійних і культурних діячів, педагогів і військових. В цій дискусії буде багато некомпетентності, популізму, але народиться головна ідея, - від нас залежить майбутнє нашої Вітчизни і ми несемо відповідальність за нинішній соціально-економічний стан Рівненщини. Ми подаруємо молоді надію. Зачекайте, не пакуйте валізи до Польщі.
Анатолій Мініч
