З вікна автобуса, що рухається по півколу автомагістралі, повільно відкриваються схили Вифлиєма, що підносяться до храму Різдва Христового. Саме тут Тоді пастухи «ночували … і стерегли вночі отари свої», а коли їм сповістив ангел, що народився «Спаситель, який є Христос Господь, у місті Давидовому», вони звідси поспішили і в печері «знайшли Марію і Йосифа, й Дитинку, що лежала в Яслах» (Євангеліє від Луки, 2:8; 2:11; 2:16).
…Опускаю долоню на білий мармуровий камінь у печері церкви Різдва Христового – на Ясла, у які Марія поклала новонародженого Ісуса. У цю позареальну мить якась сила не дає моїм пальцям ковзати швидше, сповільнює, злютовує із твердю, що зробилася гладенькою від доторків людських упродовж століть.
Стати на коліна перед Яслами Христа – що може більше скріпити віру в Ісуса і що може бути найвищою нагородою за твої скромні кроки по земній дузі?
Припасти на коліна перед Колискою – з чим може порівнятися ця раптова, хвилююча, піднесена радість киплячої душі, коли ти не опираєшся натхненній своїй подячній сльозі - росі твого серця, яке прославляє Сина Творця?
…На схилах у передмісті Вифлиєма – поодинокі кущики, рідка трава посеред каміння… Тут нічого не змінилося впродовж двох тисяч років – такий самий біблійний пейзаж на цій благословенній, Богом обраній точці планети, над якою Тоді пророче в небесах спалахнула-сяйнула іскриста сповіщальна зірка.
Світи нам, зоре!
Віктор Мазаний, письменник, заслужений журналіст України.
м. Вифлиєм.
Фото автора
