Йому лише 22. Іван на позивний — «Тихий», родом із села Олександрія на Рівненщині. Підписав контракт навесні 2024 року, коли вже багато його друзів були в армії. Обрав службу в 61 батальйон ТРО ЗСУ 104 окремої бригади "ГОРИНЬ". Та вже через кілька місяців потрапив у найтемніший період свого життя. На Куп’янському напрямку його взяли в полон. Дев’ять місяців — у повній ізоляції, тиску й тортурах. Іван вистояв. Вижив. Повернувся. Завдяки собі — та сестрі Олі, яка не зупинилася ні на день. Вона боролася — і перемогла.
Засідка на Куп’янському напрямку
«Ми стояли на позиції кілька днів. Мене відправили за кулемет. Уночі почув машину. Темно, нічого не видно. І тут — семеро ворогів, тихо підкралися, взяли мене в кільце. Один удар прикладом — і все. Далі — полон. Спочатку були намети, допити, побої. Щодня — удари шокером, дубинкою. Вони знали, що в мене був телефон із картами — все витягли. Допитували, питали про позиції, зброю, людей. А я просто тримався».
Дев’ять місяців болю й тиші
«Їжа — кілька ложок каші, пересоленої так, що зуби скрегочуть. Камери — бетон, холод, тиша. Били кожного дня. Примушували віджиматися, розтягували по руках і ногах. Я бачив, як деякі сидять по два-три роки. І думав — мабуть, і я так. Але всередині щось тримало, певно надія, що сестра шукає. І вона таки не здалася».
Сестра, яка воювала за брата
«Оля — моя сестра. Вона все зробила. Коли мене взяли, дали один дзвінок. Я подзвонив до неї. Вона зібрала документи, зверталася до СБУ, добивалася, щоб мене визнали полоненим. Бо спершу вважали 400-м. Вона довела, що я живий. І мене включили до списків обміну. Десь через 9 місяців зайшов хтось з охорони та назвали моє прізвище. Думав, везуть у нове СІЗО. Але коли побачив Червоний Хрест — зрозумів: я вдома».
Повернення до життя
«Нині я у реабілітаційному центрі, вже третій тиждень. Є підтримка, допомога, люди поруч. Приїжджали рідні, друзі. Побачили, що я живий — і це вже щастя. Поки що хочу трохи побути вдома. А далі — думаю повертатися у стрій. Не все ще зроблено. Є борги перед тими, хто не повернеться більше додому. Є сенс далі».
Про свободу і перемогу
«Свобода — це як народитися заново. Це дихати. Це не боятися. Це просто — бути. Перемога? Це не фанфари. Це коли ніхто більше не потрапляє туди, де був я. Коли більше не треба когось визволяти. Коли кожен — вдома».
Про це інформують Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони "Захід" 104 бригада тероборони ЗСУ "ГОРИНЬ".
