Агресивно налаштовані угрупування проживають у будь-якій країні. Від цього нікуди не дінешся. Здебільшого це представники скінхед-угрупувань, неонацисти, або расисти. Вони нетерпимі до будь-чого чужого. Прагнуть чистоти нації і не вітають приїжджих.
Фото ілюстративне portal.lviv.ua
Агресивно налаштовані угрупування проживають у будь-якій країні. Від цього нікуди не дінешся. Здебільшого це представники скінхед-угрупувань, неонацисти, або расисти. Вони нетерпимі до будь-чого чужого. Прагнуть чистоти нації і не вітають приїжджих.
А борються – як вважають за потрібне. Переважно це насильство та демонстрація вищості за допомогою фізичної сили. Тому чекати неприязності можемо в будь-якій країні – навіть у дружній Польщі.
Не так давно на наших співвітчизників у Лодзькім воєводстві напали семеро поляків. В будинку мешкали українці-заробітчани. Молодики жорстоко побили заробітчан. За інформацією очевидців, хулігани мали при собі кастети та були у масках. При цьому вони кричали, щоб українці забиралися з Польщі.
Нападники не шкодували ані чоловіків, ані жінок. Декого з потерпілих довелося госпіталізовувати.
Випадок хоч і поодинокий, але кричущий. Неприязнь до всього чужого закрадається в людині від самого народження, і швидше це генетично набуте ставлення, аніж виховане.
Тим не менш не слід сприймати подію як жорстку опору польського народу. В Україні також вистачає охочих взятися за палиці та повиганяти усіх «неугодних» за кольором шкіри, або віросподіванням.
Маємо також взяти до уваги, що Польща є братською для нас країною, проте нас там не чекають із широко розгорнутими руками. Будувати та працювати потрібно тут, в Україні. Так, у нас не все інколи вдається, і будувати країну не так легко. Але згуртувавшись та висловлюючи підтримку одне одному, ми можемо змінити багато в нашому житті.
Ми не повинні шукати щастя там, де нас не чекають. Натомість маємо пам’ятати, що саме в Україні ми можемо бути максимально корисними – для своєї родини та для суспільства загалом.
Особливо це стосується молодих людей, які переконані, що навчання у Європі дасть їм кращі перспективи, аніж українська освіта. Також це стосується освітян та науковців, за якими наше майбутнє у науковому прогресі. Безумовно, влада повинна надати необхідні умови та спростити способи досягнення цілей. Але і ми також маємо розуміти, що можемо принести максимальну користь країні, в якій народилися, в якій проживають наші батьки.
Пригадалися рядки із пісні Кузьми Скрябіна: «Не встидайся - то твоя земля. Не встидайся - то Україна. Добре там є, де нас нема. Стань для батька нормальним сином».
Ми чомусь завжди шукаємо щастя там, де нам здається краще. Коли воно може бути зовсім поруч.
Денис ГРИЩУК
