У Рівному перейменують 32 вулиці (СПИСОК)

13.01.2016, 19:35      Переглядів: 5363

 В рамках закону "Про декомунізацію" у Рівному готують рішення про перейменування 32 вулиць.

Читайте також:  ДЕ У РІВНОМУ ТХНЕ КОМУНІЗМОМ? (ФОТО)

Як повідомляє прес-служба Рівненської міської ради, рівняни фінансові втрати нести не будуть. До Вашої уваги перелік вулиць, які найближчим часом можуть бути перейменовані:

 

Назва об’єкту топоніміки

Історична довідка

вул. Паші Ангеліної

Ангеліна Парасковія Микитівна (Паша Ангеліна)

Радянська державна і громадська діячка, символ радянської епохи

(12 січня 1913, Старобешеве Донецької області – 21 січня 1959, Москва).

Механізатор сільського господарства, бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Сталіна Старобешівського району Сталінської області.

Член КПРС з 1937. Делегат XVIII-XX з`їздів КПРС, була обрана делегатом XXI з`їзду; делегат XIV-XIX з`їздів КПУ, не раз обиралась членом ЦК КПУ, депутатом Верховної Ради СРСР 1-5-го скликань. Двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської премії.

вул. Павла Бахарєва

Бахарєв Павєл Ніканоровіч

Герой громадянської війни, встановлював радянську владу на Рівненщині в 1920 р.

(1894, с. Новоє Заозьорскої волості Углічского повіту Ярославської губернії – 1920, біля Рівного)

Командир 9-го автобронезагону Першої кінної армії, загинув у липні 1920 р. в боях під Рівним.

вул. Тіхона Бєлякова

Бєляков Тіхон Івановіч

Комсомольський функціонер, секретар обкому ЛКСМУ, член підпільного обкому КП(б)У (1942-1943), елемент міфу Великої вітчизняної війни

(1915-1943)

Загинув у бою з українськими підпільниками («націоналістами»). Похований у смт. Зарічне.

вул. Ніколая Вавілова

Вавілов Ніколай Івановіч

Радянський вчений і державний діяч

(13 (25) листопада 1887, Москва – 26 січня 1943, Саратов)

Російський і радянський вчений-генетик, ботанік, селекціонер, географ, академік АН СРСР, АН УРСР и ВАСГНІЛ. Президент (1929-1935), віце-президент (1935-1940) ВАСГНІЛ, директор Інституту генетики АН СРСР (1930-1940), член колегії Наркомзему СРСР, член Центрального виконавчого комітету СРСР (1926-1935). Створив учення про світові центри походження культурних рослин. Арештований у 1940 р., у 1941 р. засуджений до розстрілу, який згодом був замінений 20-річним терміном ув’язнення. Помер у 1943 р. в тюрмі. В 1955 р. посмертно реабілітований.

 

 

 

 

 

 

вул. Ванди Василевської

Василевська Ванда Леонівна

Радянський партійний і державний діяч

(1905–1964)

Письменниця, перешкоджала процесу українізації шкіл у повоєнній Західній Україні.

Дочка одного з лідерів Польської соціалістичної партії, в 1918–1919 рр. міністра закордонних справ Польщі; дружина письменника О. Корнійчука. Освіту отримала в Краківському університеті (1929). У 1939 р. переїхала в приєднаний до УРСР Львів і прийняла радянське громадянство. У 1940 р. обрана депутатом Верховної Ради СРСР. У 1941 р. вступила до ВКП(б). Під час війни працювала в Політуправлінні РСЧА агітатором, полковник. Деякий час редагувала газету «За Радянську Україну» (українською мовою). У 1943–1945 рр. – головний редактор газети «Радянська Польща», голова Союзу польських патріотів. Після війни брала участь у пропагандистських кампаніях, в т.ч. по роззброєнню. Написала повість «Просто любов» – «про велич радянського гуманізму і силу духу». Тричі лауреат Сталінської премії (1943, 1946, 1952). За життя названа класиком, твори якого були включені до шкільної програми, але після смерті Й. Сталіна її творчість була практично забута. Померла в 1964 р. у Києві.

вул. Аркадія Гайдара

пров. Аркадія Гайдара

Гайдар (Голіков) Аркадій

Працював у радянських органах державної безпеки – ВЧК, символ радянської епохи

9 (22) січня 1904, Льгов Курської губернії – 26 жовтня 1941, ст. Ліпляве Канівського району Черкаської областів)

Чекіст, потім російський радянський дитячий письменник, автор широковідомої повісті «Тимур та його команда», оповідання «Чук і Гек» та ін.

Влітку 1919 р. навчався на Київських військових курсах. Під час громадянської війни був командиром 58-го окремого полку під час придушення селянського повстання у Тамбовській губернії. Після Тамбова восени 1921 року Гайдар був відправлений до Башкирії для придушення «залишків банд куркульського і націоналістичного спрямування» частинами особливого призначення (ЧОП). Після цього був начальником ЧК в Хакасії на кордоні з Тувою. Власноручно застрелив або вбив особливо жорстоким способом (рубали шашками, кидали в колодязі) багатьох безвинних місцевих жителів, в т. ч. жінок, підлітків, дітей. В результаті Аркадій Голіков був звільнений з армії, виключений з партії і направлений на психіатричне лікування.

Під час Другої світової війни знаходився у діючій армії в якості кореспондента «Комсомольської правди». У вересні 1941 р. з частинами Південно-Західного фронту потрапив в оточення. 26 жовтня 1941 р. загинув поблизу села Ліпляве Канівського району Черкаської області. 1947 року Аркадій Гайдар був перепохований у Каневі.

У Радянському Союзі книги Гайдара відігравали величезну роль у вихованні підростаючих поколінь. Ім`я Гайдара було присвоєно багатьом школам, вулицям міст і сіл СРСР.

вул. Васілія Галузо і Ніколая Кулікова

Галуза Васілій та Куліков Ніколай

Працювали в радянських органах державної безпеки – НКГБ, елемент міфу Великої вітчизняної війни

Підпільники, бійці опергрупи НКГБ «Победители», яка вела бої з частинами Української повстанської армії та влаштовувала провокації проти Організації українських націоналістів. Восени 1943 р. загинули в центрі Рівного у сутичці з гітлерівцями.

вул. Ніколая Гастелло

Гастелло Ніколай Францевіч

Встановлював радянську владу на Північній Буковині в 1940 р., елемент міфу Великої вітчизняної війни

(23 квітня (6 травня) 1907, Москва – 26 червня 1941, с. Мацки, Білорусія)

Радянський льотчик часів Другої світової війни, який став легендою в радянській пропаганді після того, як спрямував свій підбитий літак-бомбардувальник у механізовану колону німців. Герой Радянського Союзу (посмертно).

Брав участь в боях при Халхин-Голі, в радянсько-фінській війні (1939-1940) і в операції  щодо приєднання до СРСР Бессарабії та Північної Буковини в 1940 р.26 червня 1941 р. командир 2-ї ескадрильї 207-го далеко-бомбардувального авіаційного полку бомбардував німецьку колону на шляху Молодечно-Радошковичі, літак було підбито, і Н.Гастелло вирішив використати його для тарану. Подвиг став одним з найвідоміших за період Другої світової війни, «гастеловцями» стали називати тих льотчиків, які здійснили вогняний таран. Насправді таран здійснив капітан Олександр Маслов, а екіпаж Гастелло розбився поруч. Дані про ексгумацію у 1951 р. ймовірної могили Гастелло не були оприлюднені аж до перебудови, коли вони вперше потрапили у ЗМІ. У 1996 р. президент Б.Єльцин посмертно удостоїв О.Маслова звання Героя Росії.

вул. Вячеслава Зофе

Зоф В`ячеслав (Вячеслав, Вацлав) Іванович 

Радянський військовий і державний діяч

Був учасником революційного руху з 1910 року. У 1913 році став членом РСДРП (б).

У роки Першої світової війни (1914–1918 рр.) був слюсарем на Сестрорецькому збройовому заводі. На ньому він керував більшовицькою підпільною організацією.

Після лютневої революції 1917 року став очільником більшовицької організації Сестрорецька. Водночас був депутатом Петроградської ради.

У липні 1917 за дорученням ЦК РСДРП (б) підготував для В. І. Леніна посвідчення на ім`я робітника К. П. Іванова і організував його переїзд з Петрограду в Розлив, а потім здійснював зв`язок Леніна з ЦК[1].

У березні 1919 — лютому 1920 років був членом Революційного воєнної ради Балтійського флоту і членом комітету оборони Петрограду.

 

просп. Олеко Дундича

Дундич Олеко

Герой громадянської війни, встановлював радянську владу на Рівненщині в 1920 р.

(13 квітня 1896 або 12 серпня 1897, с. Грабовац, Далмація – 8 липня 1920, під Рівним)

За однією версією сербський, за іншою версією – хорватський революціонер, учасник громадянської війни в Росії. Потрапив у російський полон під Луцьком у травні 1916 р. Після Лютневої революції став на бік більшовиків, вступив у РСДРП (б). Влітку 1917 р. вступив до Червоної гвардії (імовірно в Одесі). У березні 1918 р. очолив партизанський загін на Донбасі в районі Бахмута, який потім влився в Морозівсько-Донецьку дивізію радянських військ. Брав участь в обороні Царицина у складі Інтернаціонального батальйону, потім у кавбригаді Крючковського. Помічник командира 36-го полку 6-ї кавдивізії Першої кінної армії. Загинув 8 липня 1920 р. у боях під Рівним. Похований у м. Рівне. Його могила в Центральному міському парку ім. Шевченка є одночасно і пам`ятником.

вул. Дмітрія Карбишева

Карбишев Дмітрій Міхайловіч

Радянський військовий діяч, встановлював радянську владу в Криму в 1920 р., елемент міфу Великої вітчизняної війни

(14 (24) жовтня 1880, Омськ – 18 лютого 1945, концтабір Маутхаузен)

Генерал-лейтенант інженерних військ, професор Військової академії Генерального штабу, доктор військових наук, Герой Радянського Союзу.

Офіцер царської армії, учасник російсько-японської і Першої світової війни. У 1917 р. Д.Карбишев перейшов на сторону більшовиків. З жовтня 1920 р. обіймав посаду заступника начальника інженерів Південного фронту, керував будівництвом укріплень на Каховському плацдармі. У листопаді 1920 р. керував інженерним забезпеченням штурму чонгарським укріплень і Перекопу.У 1921-1923 рр. – помічник, заступник, а потім начальник інженерів збройних сил України і Криму.

Під час Другої світової війни потрапив у німецький полон, як і 83 інших генерали Червоної армії. З них 26 загинули: розстріляні, вбиті табірною охороною, померли від хвороб. Решта після закінчення війни були депортовані в СРСР. З них 32 репресовані (7 повішені у справі Власова, 17 розстріляні на підставі наказу Ставки №270 від 16 серпня 1942 р. «Про випадки боягузтва і здачі в полон та міри щодо припинення таких дій», 8 засуджені до різних термінів ув’язнення за «неправильну» поведінку в полоні). Решта 25 після більш ніж піврічної перевірки під новий 1946 р. виправдали, а потім поступово звільнили в запас. Така жорстока розправа не могла не створити гнітючого враження на офіцерський корпус. На цьому нерадісному тлі Сталіну був потрібний суто позитивний образ полоненого радянського генерала. Так почав створюватись один з найстійкіших радянських міфів. Для кожного в СРСР образ генерала Карбишева міцно асоціюється із вмороженим у крижану глибу, але нескореним героєм.

вул. Кіровоградська

Кіров С.М. – радянський партійний діяч. Місто Кіровоград змінило свою назву на Інгульськ.

вул. Олега Кошового

Кошовий Олег Васильович

Комсомолець-герой, елемент міфу Великої вітчизняної війни

(8 червня 1926, Прилуки Чернігівської області – 9 лютого 1943, Ровеньки)

Один із керівників підпільної організації «Молода гвардія» у м. Краснодон Луганської області під час Другої світової війни.  Розстріляний 9 лютого 1943 р. у Грімучому лісі на околиці м. Роженьки. Удостоєний посмертно звання Героя Радянського Союзу як комісар «Молодої Гвардії».

Літературний герой, створений Олександром Фадєєвим у романі «Молода гвардія», потім перенесений до однойменного фільму Сергія Герасимова, а згодом – і до офіційної радянської історіографії, дещо відрізнявся від свого прототипу. Роман Фадєєв написав у стислі строки на особисте замовлення Сталіна (до 30-річчя Жовтневої революції). У час написання письменник жив у матері Олега Олени Миколаївни, і дуже мало спілкувався з родичами інших підпільників. Під впливом Кошової Фадєєв «призначив» Олега комісаром організації, хоч насправді ним була інша людина — Віктор Третьякевич, якого очорнили, приписавши зраду товаришів нацистам. У романі він виведений під ім`ям зрадника Євгена Стаховича (за аналогією з ім’ям та прізвищем керівника оунівського підпілля на Донбасі Євгена Стахіва). Згодом ім`я справжнього зрадника було встановлене, і Віктор Третьякевич був реабілітований.

вул. Ігоря Курчатова

Курчатов Ігор Васільєвіч

Радянський вчений і державний діяч, символ радянської епохи

30 грудня 1902 (12 січня 1903), Сім Оренбурзької губернії – 7 лютого 1960, Москва)

Російський фізик, організатор і керівник робіт в галузі атомної науки і техніки в СРСР, академік АН СРСР (1943).

У 1948 р. вступив у ВКП(б). У 1949 р. керований Курчатовим колектив створив радянську атомну бомбу, покінчивши з монополією США в цій царині. При цьому всі роботи над атомним проектом проходили під контролем Л.Берії і НКВД. З 1950 р. депутат Верховної Ради СРСР. У 1953 р. створена перша у світі термоядерна бомба, а в 1954 р. побудована перша у світі АЕС. Відкриття Курчатова дали можливість Сталіну повністю ігнорувати думку Заходу, розмовляючи з ним з позиції сили. Багато в чому завдяки ньому після закінчення Другої Світової війни сталінський режим зберігся в недоторканності.

вул. Лідії Лісовської

Лісовська Лідія Іванівна

Агент радянських органів державної безпеки – НКГБ, елемент міфу Великої вітчизняної війни, співпрацювала з нацистськими органами безпеки

(1910, Рівне – 26 жовтня 1944)

У 1939 р. завербована як агент начальником Рівненського повітового відділу НКВД І.Поповим (псевдо «Веселовська»). Під час Другої світової війни провадила агентурну роботу у взаємодії з опрегрупою НКГБ «Победители», якавела бої з частинами Української повстанської армії та влаштовувала провокації проти Організації українських націоналістів.  Водночас діяла як агент нацистської служби безпеки – СД. Загинула за невияснених обставин у жовтні 1944 р.

вул. Антона Макаренка

Макаренко Антон Семенович

Працював у радянських органах державної безпеки – НКВД, символ радянської епохи

(1(13) березня 1888, Білопілля, Харківська губернія – 1 квітня 1939, Голіцино)

Український радянський педагог і письменник, один із засновників радянської системи дитячо-підліткового виховання.

Здійснив у педагогічній практиці дослід масового перевиховання дітей-правопорушників в трудовій колонії ім. М.Горького і дитячій комуні ім. Ф.Дзержинського. Розробляв теорію і методику виховання в колективі. Водночас, у 1928 р. на засіданні секції соціалістичного виховання Українського НДІ педагогіки прийнята резолюція, яка засудила виховні методи Макаренко.

1 липня 1935  р.  призначений на посаду помічника начальника відділу трудових колоній та трудкомун НКВД УРСР, який створений відповідно до Наказу НКВД від 7 червня 1935 р. «Про організацію роботи щодо ліквідації дитячої безпритульності та безнаглядності». У його віданні знаходились 42 дитячих установи, в тому числі 10 трудколоній та 2 трудкомуни – ім. Балицького та ім. Дзержинського.

Раптово помер 1 квітня 1939 р. у приміському потязі на станції Голіцино за 40 кмна захід від Москви.

вул. Алєксандра Матросова

Матросов Алєксандр Матвєєвіч

Герой-комсомолець, елемент міфу Великої вітчизняної війни

Не потрапляє під дію виключення, оскільки його діяльність не пов’язана безпосередньо з опором і вигнанням нацистських окупантів з України

Рядовий-піхотинець 2-го окремого стрілецького батальйону 91-ої Тихоокеанської комсомольської морської бригади імені І. Сталіна.

Згідно з офіційною радянською версією, народився 5 лютого 1924 р. у Катеринославі. Насправді ім`я Матросова – Шакір’ян Юнусович Мухамедьянов,народився він 5 лютого 1923 р. в селі Кунакбаєво Башкирської АССР. Прізвище Матросов взяв безпризорником, утікши з дому після одруження батька. Серед безпризорників існували свої закони, і один з них гласив: якщо ти не росіянин, а «нацмен», тобі ніколи не повірять і будуть сторонитись. Тому, потрапивши в дитбудинки і колонії, підлітки старались змінити свої рідні прізвища та імена на російські. Згодом перебував в Івановській режимній колонії, в трудовій колонії в Старій Уфі. В кінці вересня 1942 р. з групою інших новобранців він опинився в Краснохолмському військово-піхотному училищі під Оренбургом. В січні 1943 р. весь курсантський склад училища був направлений рядовими на поповнення фронтових частин. Матросов зарахований в списки 91-ї бригади на Калінінський фронт. 27 лютого 1943 р. у складі 2-го батальйону отримав завдання атакувати опорний пункт у районі села Плєтєнь Псковської області, знищив 3-й дзот, спочатку кинувши 2 гранати, а потім прикривши його тілом.

19 червня 1943 р. А.Матросову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Його вчинок широко висвітлювався в газетах, журналах, літературі, кіно. Подвиг А.Матросова представлявся радянською пропагандою як перший у своєму роді. Не розголошувався той факт, що до нього було уже 53 випадки схожої самопожертви. За ідеологічними мотивами дата подвигу А.Матросова була перенесена на 23 лютого і приурочена до Дня Червоної армії і Флоту, хоч в іменному списку неповоротних втрат 2-го окремого стрілецького батальйону А.Матросов записаний 27 лютого 1943 р. разом з ще п’ятьма червоноармійцями і двома молодшими сержантами, та й на фронт Матросов потрапив лише 25 лютого.

вул. Владіміра Маяковского

Маяковскій Владімір Владіміровіч

Діяч комуністичного руху, оспівувач Жовтневої революції, символ радянської епохи

7 (19) липня 1893, с. Багдаді (Багдаті), Кутаїська губернія, Грузія – 14 квітня 1930, Москва)

Російський радянський поет, публіцист, драматург і громадський діяч.

В юності захопився ідеями марксизму, в 1908 р. вступив до РСДРП. Після Жовтневого перевороту працював у Російському телеграфному агентстві (РОСТА), створював тексти та графіку для комуністичних агітпроп плакатів.1919 р. вийшла поема «150 000 000» – гімн світової революції. Мав привілей вільно пересуватися світом. У 1922-1923 рр. в ряді творів настоював на необхідності світової революції – «IV інтернаціонал», «П’ятий інтернаціонал». У 1929 р. разом з Максимом Горьким і Демяном Бєдним взяв участь у ІІ зїзді Союзу войовничих безбожників. У своєму виступі на зїзді закликав письменників до участі в боротьбі з релігією: «Ми можемо вже безпомилково помічати за католицькою сутаною маузер фашиста. Ми можемо вже безпомилково за попівською рясою помічати обріз куркуля». Скінчив життя самогубством.

вул. Павла Мірющенка

Мірющенко Павло Михайлович

Встановлював радянську владу на Львівщині в 1940-1941 рр., працював у радянських органах державної безпеки – НКГБ, елемент міфу Великої вітчизняної війни

(1914, с. Павлівка Свердловського району Луганської області – кінець 1943, Рівне)

В лютому 1940 р. Наркоматом освіти УРСР відряджений на роботу у Львівський обласний відділ народного освіти. Невдовзі був обраний секретарем Сталінського райкому комсомолу м. Львів. На початку німецько-радянської війни евакуйований до Києва, де пройшов 2-ох тижневий семінар з підпільної роботи і 28 червня 1941 р. перекинутий в тил німців для підпільної роботи з документами на ім’я М.Дубчака. Встановив зв`язок з Г. Калашниковим, в минулому інструктором промислового відділу ЦК КП(б)У, вони зорганізувалипідпільну групу, що виконувала завдання опергрупи НКГБ Д.Медвєдєва, яка у свою чергу вела бої з частинами Української повстанської армії та влаштовувала провокації проти Організації українських націоналістів. В кінці 1943 р. був затриманий і страчений нацистами, що набуло певного розголосу в документах УПА. У огляді подій округу №13 ВО «Січ» за 20-31 грудня 1943 р. повідомлялося: «Тому кілька днів викрито в Рівному провід терористичних акцій совітів. Провідником мав би бути якийсь Дубчак, працював в характері директора електротехнічної школи в Рівному. До цієї організації належало багато шоферів, які працювали в німецьких військових та цивільних установах».

вул. Миколи Остафова

Остафов Микола Максимович

Радянський партійний діяч, працював у радянських органах державної безпеки – НКГБ, елемент міфу Великої вітчизняної війни

(1905, с. Кам’янка Вишгородського району Київської області (за іншими даними – 1907, с. Маківка Рокитнянського району Київської області) – кінець 1943)

На початку 1926 р. М.Остафов вступив до комуністичної партії. В цьому ж році був обраний секретарем Білоцерківського окружкому комсомолу. З 1929 р. навчався в Київському фізико-хіміко-математичному інституті (з 1932 р. – Київський університет) на фізико-математичному факультеті. У 1940 р. М. Остафов закінчив аспірантуру, працював в астрономічній лабораторії. Перед початком німецько-радянської війни став 2-м секретарем Сталінського райкому партії м. Києва, мав завдання від ЦК партії на підпільну роботу в тилу німців. В одному з районів Київської області був взятий німцями в полон, потрапив до табору №2 у м. Рівне, звідки втік шляхом купівлі за 3 тис. рублів у поліцая табору перепустки. У березні 1943 р. М. Остафов через В.Галузу зв’язався з опрегрупою НКГБ Д.Мєдведєва, яка вела бої з частинами Української повстанської армії та влаштовувала провокації проти Організації українських націоналістів.Мєдвєдєв у кінці травня 1943 р. прислав у підпільну організацію М.Остафова свого уповноваженого М.Струтинського. Згодом М. Остафов познайомився з Н.Кузнєцовим і влітку 1943 р. відправлений в загін Д.Мєдведєва. Повернувшись у м. Рівне, надавав допомогу представникам загону, які прибували сюди на завдання. 15 грудня 1943 р. заарештований нацистами, розстріляний у Рівному або в Дубенській тюрмі.

вул. Панфіловців

Панфіловці

Символ радянської епохи елемент міфу Великої вітчизняної війни

Не потрапляють під дію виключення, оскільки їх діяльність не пов’язана безпосередньо з опором і вигнанням нацистських окупантів з України

Бійці 316-ї стрілецької дивізії (згодом 8-а гвардійська), під командуванням генерал-майора Івана Васильовича Панфілова, що 1941 р. брала участь в обороні Москви. Згідно з офіційною версією, серед воїнів дивізії найбільшу популярність отримали 28 осіб, або «28 героїв-панфіловців» з особового складу 4-ї роти 2-го батальйону 1075-го стрілецького полку. Відповідно до поширеної радянською пропагандою версії подій, 16 листопада 1941 р., коли розпочався новий наступ німецьких військ на Москву, бійці 4-ї роти на чолі з політруком В.Г.Клочковим, зайнявши оборону поблизу роз`їзду Дубосєково, за 7 кілометрів на південний схід від Волоколамська, здійснили подвиг, знищивши під час 4-годинного бою 18 ворожих танків. Всі 28 героїв загинули (пізніше стали писати «майже всі»). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1942 р. всім 28-ми гвардійцям, переліченим у нарисі кореспондента «Красной звєзди» Крівіцкого, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. Згадка про «28 найхоробріших синів» Москви увійшла до пісні «Моя Москва», яка нині є гімном Москви.

Офіційна версія подвигу була вивчена Головною військовою прокуратурою СРСР і визнана літературною вигадкою. На думку директора Державного Архіву РФ професора С.Мироненка, «не було 28 героїв-панфіловців – це один з міфів, які насаджувалися державою». Бій з таким подробицями не згадується ні в радянських, ні в німецьких офіційних документах. Про нього нічого не повідомляв ні командир 2-го стрілецького батальйону (у якому перебувала 4-а рота) майор Решетніков, ні командир 1075-го стрілецького полку полковник І.В.Капров, ні командир 316-ї стрілецької дивізії генерал-майор І.В.Панфілов, ні командувач 16-ю армією генерал-лейтенант К.К.Рокосовський. Нічого не повідомляють про нього і німецькі джерела (адже втрата в одному бою 18 танків для кінця 1941 р. була б для Вермахту помітною подією).

вул. Миколи Приходька

Приходько Микола Тарасович

Працював у радянських органах державної безпеки – НКГБ, елемент міфу Великої вітчизняної війни

(13 квітня 1920, Здолбунів – 22 лютого 1943, поблизу с. Великий Житин Рівненського району)

Підпільник, псевдо «Павленко», боєць опергрупи НКГБ «Победители», яка вела бої з частинами Української повстанської армії та влаштовувала провокації проти Організації українських націоналістів. Взимку 1943 р. загинув в районі с. Великий Житин у сутичці з гітлерівцями. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 грудня 1943 р. М.Приходьку присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). У 1964 р. на Привокзальній площі Здолбунова відкрито пам’ятник М.Приходьку.

вул. Ніколая Пухова

Пухов Ніколай Павловіч

Радянський військовий і державний діяч, встановлював радянську владу на Донбасі в 1919 р.

(25.01.1895, с. Грішево Бабинінского району Калузької області – 28.03.1958, Москва)

Радянський воєначальник, генерал-полковник (1944), Герой Радянського Союзу (16.10.1943). Член КПРС з 1941 р. Народився в сім`ї сільського вчителя. У армії з 1916 р., закінчив школу прапорщиків, брав участь у Першій світовій війні. У Червоній армії з 1918 р. У Громадянську війну 1918-1920 рр. – начальник штабу бригади і дивізії. Як штабіст 8-ї армії Південного фронту воював навесні 1919 р. на Донбасі. Закінчив курси «Постріл» (1926), Академічні курси удосконалення комскладу при Військовій академії механізації і моторизації (1935) і Вищі академічні курси при Вищій військовій академії (1952). Під час німецько-радянської війни 1941-1945 рр. командував стрілецькою дивізією (1941), з січня 1942 р. і до кінця війни – 13-ою армією на Південно-Західному, Брянському, Центральному і 1-му Українському фронтах. В період з 24 січня по 13 лютого 1944 р. армія вирішувала завдання з оточення та знищення противника в районі міст Рівне і Луцьк. Після війни командував військами Одеського (1948-1951), Північно-Кавказького (1953), Західно-Сибірського (1953-1956) і Сибірського (1956-1957) військових округів. Депутат Верховної Ради СРСР 3-4-го скликань.

вул. Гавріїла Рєшетнікова

Рєшетніков Гавріїл К.

Один з перших діячів комуністичної (більшовицької) партії на Рівненщині

Керівник страйку залізничників 1905 р. у м. Рівному.

У 1904 р. в Рівному було створено групу РСДРП(б), яка підтримувала тісні зв`язки з московською організацією РСДРП(б). Під час Першої російської революції, 8-17 грудня 1905 р., у м. Рівне відбувся страйк працівників залізничної станції, який підтримали робітники підприємств, молодь та інтелігенція, а також залізничники Сарн, Дубровиці, Здолбунова, Радивилова. Страйковий комітет очолив більшовик, майстер колії Гаврило К. Решетніков. У 1977 р. на будинку Рівненського залізничного вокзалу на честь політичного протесту залізничників встановлена меморіальна дошка.

вул. Джона Ріда

Джон Сайлас Рід

Діяч міжнародного комуністичного руху, оспівувач Жовтневої революції, символ радянської епохи

(22 жовтня 1887 – 19 жовтня 1920)

Американський журналіст, соціаліст. Автор відомої свого часу книги «Десять днів, що потрясли світ» (1919), яку він написав як свідок Жовтневої революції в Росії. В.Ленін охарактеризував книгу таким чином: «Прочитавши з величезним інтересом і неослабною увагою книгу Джона Ріда…, я від усієї душі рекомендую цей твір робітникам усіх країн. Цю книгу я бажав би бачити поширеною в мільйонах екземплярів і переведеною на всі мови, так як вона дає правдивий і неймовірно живо написаний виклад подій, так важливих для розуміння того, що таке пролетарська революція, що таке диктатура пролетаріату».

Рід здійснив близько 20 агітаційних поїздок по США, виступаючи в захист Жовтневої революції, у зв`язку з чим 5 разів притягався до судової відповідальності за звинуваченням у «антиамериканській діяльності». Став одним із засновників Комуністичної робітничої партії США в серпні-вересні 1919 р. У жовтні 1919 р. приїхав до Москви і був обраний членом Виконкому Комуністичного інтернаціоналу. У липні-серпні 1920 р. став делегатом на Другому конгресі Комінтерну. Помер від тифу 19 жовтня 1920 р. у Москві. Похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Ім`ям Джона Ріда названо вулиці в Серпухові, Чехові, Астрахані, Санкт-Петербурзі і Рівному.

вул. Семена Руднєва

Руднєв Семен Васильович

Радянський військовий і партійний діяч, елемент міфу Великої вітчизняної війни

(15 (27) лютого 1899, хутір Мойсіївка, нині село Руднєве Путивльського району Сумської області – 4 серпня 1943, біля смт. Делятин Надвірнянського району Івано-Франківської області)

Активний діяч радянського партизанського руху, комісар з`єднання під командуванням С.Ковпака, генерал-майор (1943), Герой Радянського Союзу (1944, посмертно).

Член РСДРП(б) з 1917 р. Учасник Жовтневої революції і Громадянської війни.Після закінчення Військово-політичної академії (1929) – начальник політвідділів, комісар полку, бригади, укріпрайону. В 1939 р. демобілізувався з армії і повернувся в Путивль. У вересні 1941 р. очолив партизанський загін у Сумській області, який об’єднався з Путивльским загоном під командуванням С.А.Ковпака. Був комісаром об’єднаного загону, потім партизанського з’єднання. З вересня 1942 р. – член підпільного ЦК КП(б)У. Учасник Карпатського рейду з’єднання Ковпака. Під час пересування на Волині, Поліссі і в Карпатах ковпаківці вели бої з частинами Української повстанської армії та формуваннями Української народної самооборони. Загинув в бою 4 серпня 1943 р. в районі м. Делятин Станіславської області. В 1946 р. перепохований в братській могилі в м. Яремча Івано-Франківської області.

 

 

вул. Марфи Струтинської

Струтинська Марфа Іллівна

Працювала у радянських органах державної безпеки – НКГБ, елемент міфу Великої вітчизняної війни

(1894, с. Гориньград Рівненського повіту – 6 березня 1943, х. Островки біля с. Велике Вебче)

Виконувала завдання опергрупи НКГБ «Победители» під командуванням Д.Медвєдєва, яка вела бої з частинами Української повстанської армії та влаштовувала провокації проти Організації українських націоналістів. У 1963 р. перепохована у Рівному на кладовищі Грабник.

вул. Олександра Федіна

Федін Олександр Абрамович

Символ радянської епохи

Один з перших комсомольців м. Рівне.

вул. Константіна Ціолковського

Ціолковскій Константін Едуардовіч

Родоначальник  російського фашизму, символ радянської епохи

(5 (17) вересня 1857, Іжевськоє під Рязанню – 19 вересня 1935, Калуга)

Російський і радянський вчений-теоретик польського походження, один з засновників ракетобудування та сучасної космонавтики, педагог, письменник. Автор науково-фантастичних та філософських творів, прихильник і пропагандист ідей освоєння космічного простору.

У Фізико-хімічній спілці у період Російської імперії не оцінили значимості й революційності представлених ним моделей. При радянській владі умови життя й роботи Ціолковського радикально змінилися. Йому було призначено персональну пенсію й забезпечено можливість плідної діяльності.

Окрема тема – його філософські «праці». Його вважають родоначальником російського фашизму, оскільки у своїх філософських працях він вибудовує моторошну картину тоталітарного суспільства. Дебілів, божевільних, негрів, індіанців та інші «нижчі раси» Ціолковський пропонував знищувати, а надлюдей виводити штучно від кращих «виробників». Для цього «великий гуманіст» вважав за необхідне збирати найбільш досконалі людські «особи» в спеціальних будинках. Євгенічні ідеї Ціолковського пізніше намагались здійснити нацисти. Проблему з тими надлюдьми (чи просто людьми), які зістарились, «зіпсувались», Ціолковський в роботі «Радість без розплати» (1923) пропонував вирішити так: «Положим, человек или другое смертное животное живет только до тех пор, пока не начинается уклон к старости и к тяжести жизни. У человека этот период начинается с 30, 40 или 50 лет, смотря по темпераменту или условиям. Когда начинается у человека жизненная тяжесть, убьем его безболезненным способом. Врачи уверяют, что такой способ есть. В самом деле, если устроить машину, которая в тысячную долю секунды или еще скорее (это теоретически возможно) раскрашивает человека на малейшие кусочки, то как это разрушение может ощущать человек? Оно не должно сопровождаться мукой, так как не может отразиться на нервах по своей кратковременности.Выгоднее, чем добиваться чрезмерного долголетия, сделать кончину человека безболезненнее. Это и возможнее». А якщо хтось не захоче помирати або виявиться не настільки досконалим, то рецепт Ціолковського був таким:«Эгоистические стремления можно уничтожать погашением родов с нежелательными свойствами, через
ограничение права производить потомство
».

ttp://tsiolkovsky.org/ru/nauchnoe-nasledie/

вул. Тимофія Черняка

Черняк Тимофій Вікторович

Герой громадянської війни, встановлював радянську владу на Рівненщині в 1919 р.

(1891, с. Вороб`ївка Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії – 11 серпня 1919, Здолбунів)

Польовий командир та військовий діяч часів українсько-більшовицької війни. Брав участь у бойових діях проти гетьманських військ, Директорії і гайдамаків. Командир Новгород-Сіверської бригади (до того – 3-го українського радянського полку), що захопила 23 травня 1919 р. м. Рівне. Загинув під час заколоту на станції Здолбунів 11 серпня 1919 р.

вул. Івана Черняховського

Черняховський Іван Данилович

Елемент міфу Великої вітчизняної війни

(16 (29) червня 1906, с. Оксанина (нині – Уманський район, Черкаська область) – 18 лютого 1945, Пененжно, Польща, кол. Східна Пруссія)

Радянський воєначальник, двічі Герой Радянського Союзу, в роки Другої світової війни командувач 60-ю армією Воронезького фронту, згодом командувач військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії (1944). Один з чотирьох радянських командувачів фронтами (також Михайло Кирпонос, Михайло Петров, Микола Ватутін), що загинули у роки війни на фронті.

За деякими дослідженнями, підрозділи Червоної армії, що увійшли в Східну Прусію, відзначались абсолютно нелояльним ставленням до місцевого мирного населення. Осіб чоловічої статі вбивали, а жінок, незважаючи на вік, ґвалтували. І.Черняховський, не вживав жодних заходів з ліквідації цих випадків. Таким чином боєздатність частин і підрозділів через відсутність дисципліни серйозно знизилась, що призвело до непотрібних втрат серед бійців Червоної Армії.

17 вересня 2015 р. польська влада демонтувала пам’ятник Черняховському, встановлений на місці загибелі генерала поблизу м. Пененжно. Російське МЗС висловило протест. У відповідь польська сторона вказала на той факт, що з моменту розвалу Східного блоку в Польщі не було зруйновано ні одного кладовища з рештками радянських воїнів часів Другої світової війни. Що стосується Черняховського, то знесення пам’ятника пояснюється неоднозначною оцінкою в Польщі ролі останнього у стосунках з Армією Крайовою. Представники Польщі запропонували замість пам’ятника Черняховському встановити пам’ятник радянським військовополоненим, які загинули в Польщі (за оцінками – до 800 тисяч).

вул. 6-та гвардійська

6-та гвардійська

Радянська назва, що апелює до міфу Великої вітчизняної війни

21 травня 1942 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР були повернуті гвардійські звання, які присвоювались з’єднанням Червоної Армії і ВМФ за особливий героїзм та звитягу. А за кілька тижнів нарком ВМФ СРСР адмірал М.Кузнєцов затвердив опис гвардійської стрічки. Вона становила собою «шовкову репсову муарову стрічку жовтогарячого з нанесеними на неї трьома подовжніми чорними смужками». Гвардійська стрічка стилістично була схожа на георгіївську зовсім невипадково. Таким чином сталінський режим негласно апелював до військового спадку Російської імперії. Зараз цей спадок міфу Великої вітчизняної війни активно експлуатується РФ у війні проти України.

сквер Міхаїла Богомолова

Богомолов Міхаїл Міхайловіч

Радянський воєначальник, герой громадянської війни, комдив, встановлював радянську владу на Рівненщині (1920, 1939 рр.)

(11 січня 1897, Демянськ Новгородської губернії – 5 травня 1940, Рівне)

У 1917 р. вступив у Червону гвардію, в 1918 р. – у РСЧА, закінчив школу радянських командирів. Під час громадянської війни командував взводом, ескадроном 1-ї Кінної армії, брав участь у радянсько-польській війні 1920 р. У складі Туркестанського фронту воював з басмачами.

У 1927 р. закінчив Об’єднану Київську школу командирів ім. С.С.Камєнєва. Служив на командних посадах: 1935 р. – командир 7-го механізованого полку, 1937 р. – командир 21-ї механізованої бригади, 1938 р. – командир 3-ї окремої механізованої бригади (перейменованої в 36-ю легкотанкову бригаду), командуючи якою у вересні – жовтні 1939 р. брав участь у «визвольному поході» на Західну Україну. Учасник радянсько-фінської війни. 5 травня 1940 р. раптово помер. Похований у Рівному.

 

Читайте також:

Погода, Новости, загрузка...
Loading...
  • Нові
  • Популярні
Loading...