Підполковник поліції з Рівного розповів про участь у миротворчій місії у Південному Судані (Фото)

18.02.2019, 18:30      Переглядів: 297

Підполковник поліції Віктор Поздняков, який нині очолює управління протидії наркозлочинності в Рівненській області, після повернення із миротворчої місії у Південному Судані планує залишитися в Україні та впроваджувати власний досвід реформування поліції.

Віктору 39 років, 21 із них він працює в правоохоронних органах, 10 - у миротворчих місіях ООН. Каже, зміни, що розпочалися в українській поліції невідворотні, проте відбуватися вони повинні швидко та комплексно.

- Як виникла ідея поїхати у місію, і як вийшло так, що ви провели там 10 років?

- Я родом із містечка Клевань, більш відоме за Тунелем кохання. Свій професійних шлях розпочинав оперативником карного розшуку у Володимирці. Глянув на карту, де це взагалі, і поїхав працювати. Потім мене перевели у Рівне, де на різних посадах попрацював ще шість років. Про місії дізнався випадково. Та, щоб туди поїхати, потрібно добре знати англійську. Але, зважаючи на тодішній рівень викладання іноземних мов, все починав із нуля. Так як жив у гуртожитку, відвідував безкоштовні заняття волонтерів із США, які в нас жили по сусідству. Додатково займався з репетитором. І вже буквально за рік я успішно здав тестування і був відряджений до Судану. Система там така, якщо ти показуєш гарні результати – працюєш рік і керівництво місії може клопотати, аби тебе залишили надовше.

У першій місії я провів два роки. Була можливість залишатися, але все ж хотів повернутися додому. Втім, через півроку знову поїхав у Ліберію, тепер уже на три роки. Потому знову рік в Україні і три роки - у Південному Судані. Поки що це моя крайня поїздка. Хоча, відверто кажучи, є відчуття ніби робота тут – це моє чергове відрядження для налагодження роботи в Україні.

- Які ваші враження від цих відряджень? У порівнянні з нашою роботою в Україні, яку різницю ви відчули?

- Коли приїжджаєш туди, тебе направляють на місця, от як у нас райвідділи. Усі починають з патрульних. Далі, якщо ти хочеш і маєш задатки, ти ростеш у кар’єрному плані. Я невдовзі став «training officer» - проводив навчальні заняття, а далі почав працювати в «community policing». Так, та сама «community policing», яку нині в нас впроваджують. У цьому підрозділі було цікаво, бо ніхто з нас на той час не практикував нічого подібного. У нас були дільничні, але функції у них були дещо інші. Ми створювали там цей підрозділ як перехідну ланку між громадою і поліцією. Це напрям роботи у налагодженні партнерських зв’язків між місцевими громадами, у зміцненні довіри та орієнтування на запобігання правопорушень. Звісно, що все це через співпрацю громади і поліції.

Така форма комунікації дуже виправдана у сільській місцевості, де здебільшого проблеми виникають на побутовому рівні, які вдавалося вирішити завдяки співпраці з лідерами їхніх громад.

- А які ще відмінності на службі у нас і закордоном?

- Передусім, практично відсутній паперовий документообіг. Вже тоді у 2008 році все було у електронному форматі. У кожного є свій Е-mail і твої завдання, проекти все в тебе на пошті. А відповідь надавалася за лічені хвилини без необхідності друку та підпису. Якщо ти в офісі, то відповідаєш через робочий ноутбук, якщо десь поза межами, то - з телефону. Тобто, взаємодія між підрозділами здійснювалася переважно через електронне листування. Ми користувалися захищеними мережами, а ІТ-спеціалісти слідкували, щоб інформація не потрапляла, кому не потрібно.

Крім того, наприклад у Ліберії, структура поліції дещо спрощена: є офіцері поліції (патрульні), які займаються «легкими» злочинами – це крадіжки, незначний обіг наркотиків, порушення порядку. І є детективи – які займаються кваліфікованими злочинами по напрямах – вбивства, обіг зброї, наркотрафіки. До того ж кожен офіцер міг самостійно розслідувати та направляти нетяжкі справи до суду буквально за декілька днів. Кримінальна справа – це всього 20-30 аркушів процесуальних документів і нічого зайвого. Це запозичена американська модель поліції.

- Як просувалася ваша кар’єра і яка посада була для вас важливою у професійному розвитку?

- Уже в Ліберії керував підрозділом поліції ООН, чисельність якого становила 80 міжнародних поліцейських. Ми працювали пліч-о-пліч із місцевою поліцією і обслуговували територію столиці Монровії з півторамільйонним населенням. Роботи було більше ніж достатньо, так як криміногенна ситуація у місті була напруженою і переважно вчинялися важкі злочини.

Вже у Південному Судані я склав іспити на інструктора і займався тестуванням кандидатів із різних країн для участі в місії. Також координував роботу щодо розгортання нових поліцейських підрозділів у місії. Для мене це був колосальний досвід, особливо в плані комунікації із штаб-квартирою в Нью-Йорку, безпосередніми відрядженнями до інших країн, робочими зустрічами з найвищим керівництвом поліції цих країн.

- В Україні триває реформа поліції. На вашу думку, ми зможемо це робити самостійно ?

- Звичайно, що можемо, але із допомогою наших західних партнерів це буде набагато швидше, враховуючи їхні напрацювання, ефективність запроваджених проектів, адаптацію і впровадження у нас. До того ж, реформа має бути комплексною і стосуватися усіх структур, які взаємодіють між собою, тоді ми отримаємо очікувані результати.

- Я так розумію, ви налаштовані поки залишитися в Україні, чи маєте плани щодо організації роботи у відділі, яким нині керуєте?

- Поки що в мене є таке відчуття, що я тут як в черговій місії – буду впроваджувати здобутий досвід за кордоном тут, у Рівному. Мене призначили на посаду начальника УПН області відносно нещодавно, лише місяць тому. Але я для себе вже окреслив два-три проекти, на які буду орієнтуватися.

Перш за все хочу сказати, що проблема боротьби з наркоманією потребує комплексного підходу. Це як документування злочинної діяльності наркозлочинців, передусім наркозбувачів, подальшого притягнення їх до відповідальності, так і посилення превентивних заходів, насамперед, серед молоді.

От в звіті ООН вказують на три періоди, коли люди вперше пробують наркотики. Це 14-16 років – третина, 17-20 – інша третина і всі інші у віці 20-25 років. Так само і в нас. Тому варто орієнтуватися на збереження здорового майбутнього покоління нації. Їм кажуть – ой-ой-ой це не добре, так не можна. Але в більшості випадків молодь не знає, до чого це приводить, як кардинально змінюється їхнє життя вже практично після першого прийому наркотиків. Коли ти психологічно ламаєшся і перетворюєшся на жебрака, який тільки і шукає по точках шприци з залишками дози. Коли в подальшому тіло споживача наркотиків перетворюється на суцільну рану, коли ін’єкційні наркотики передають СНІД, гепатити та інші небезпечні хвороби. Про це необхідно говорити. І займатися цією роботою системно, охопити кожну школу, кожен клас, кожну дитину.
І якщо нам вдасться зберегти навіть одне життя, я вважаю що це вже успіх.

- А у чому секрет успіху підполковника поліції Віктора Позднякова?

- Не боятися виходити із зони комфорту, не боятися опановувати щось нове, досі невідоме тобі. І звісно, що у підтримці рідних, які поруч, які розуміють і забезпечують комфорт, але вже сімейний.

Спілкувалася Ольга Ангелова,
інспектор відділу комунікації поліції Рівненської області

Читайте також:

Погода, Новости, загрузка...
Loading...
  • Нові
  • Популярні
Loading...