Як студентка з Рівненщини подорожувала автостопом через російський кордон (інтерв`ю)

31.05.2017, 10:37      Переглядів: 1569

Студентка НаУ «Острозька академія» Світлана Моренець, перемагаючи свої страхи, у травні цього року вирішила поїхати автостопом до країни гір та вина – Грузії.

Про перетин кордонів з Росією, перевірку на зв’язок із терористами та добре відому гостинність грузинів Світлана розповіла журналістці порталу "ЧаРівне.інфо".

Як давно почала їздити автостопом?

Вперше поїхала автостопом у Луцьк восени 2016 року на дебатний турнір. На такий крок мене "підбила" хороша знайома з університету. Оскільки я лише перший курс й ніколи не пробувала до того такий вид пересування, вона взяла відповідальність за нас обох. Досі пам`ятаю той мандраж, коли вперше підняла палець догори на дорозі. Тоді я ще не знала, що подорожі стануть невід`ємною частиною мого життя.

Чому цього разу вирішила обрати саме Грузію?

Щодо поїздки до Грузії, то це було найбільш спонтанним рішенням у моєму житті. Все було так: я приїхала у Київ до друзів. Якраз починалися травневі канікули, от я і подумала, а чому б не поїхати кудись. Написала пост у Студкаучі (група у ВК для тих, хто любить подорожувати), що шукаю собі попутника для подорожі Україною чи навіть за кордон. У той же день відгукнулися близько двадцяти людей. З них я обрала 21-річну дівчину з Молдови - Олену, яка вже їздила автостопом за кордон. До того ж, ще раніше мені її радив хороший знайомий.

На фото Світлана (зліва) разом із Оленою

Як вирішували, куди поїхати?

Вона просто запитала, куди б я хотіла. Я сказала перше, що прийшло на думку - Грузію. У цей момент подумала, що зовсім збожеволіла. За один день моя супутниця достопила з Кишиніва до Києва, звідки і почалася наша подорож.

З чим зіштовхнулися на кордонах України з Росією та Росії з Грузією? Чи виникали проблеми?

Українську митницю пройшли спокійно, якщо не зважати на мільйон запитань про спосіб нашого пересування. На російській почалися проблеми. Жінки-працівники діставали нас повчаннями про небезпеку автостопу (материнський інстинкт, всяке таке). От супутниця й обмовилася, що у нас є електрошокер. Через кілька секунд до мене дійшло, яка ж це підстава. Вони покликали начальника зміни, той почав погрожувати написанням рапорту чи доповідної - не пам`ятаю назви, але зміст схожий. У моїй голові починають з`являтися мільйони варіантів, як вийти з цієї ситуації, тим часом Олена встигає надавити на жалість й митник відпускає нас зі словами: "Две беззащитные девушки в Грузии - это не шутки. Ладно, берите свой шокер и идите быстро отсюда, чтобы не влетело ни вам, ни мне."

А вже при в`їзді в Грузію на російській митниці відбувається перша зупинка – нібито фото в моєму закордонному паспорті не схоже на мене в реальному житті. Дістаю український паспорт і мені нарешті вірять. Але на цьому все не закінчується. Нас з Оленою відводять в якесь приміщення. У коридорі в режимі очікування сидять азіати. Нас же пропускають без черги, розділивши по різних коридорах. Я опиняюся в невеликій кімнаті, посередині стоїть стіл і два стільці один проти одного. На одному сидить чоловік років 40. Попередивши, що мене ні в чому не звинувачують, а це всього лише «обов`язкова процедура», запитує, чи є у мене в телефоні занадто особисті фото, тобто в оголеному вигляді. Коли я відповідаю, що ні, чоловік переглядає всі мої 1000+ фотографій від початку і до кінця, періодично уточнюючи, коли, з ким і чому я робила ту чи іншу фотографію. Потім пішли запитання про дитинство, плани на майбутнє, а між ними «непомітно» запитує про причетність до тероризму. Ситуація спочатку видалася мені смішною, але коли мене допитують вже більше 40 хвилин – потроху починають здавати нерви. Все ж він повірив, що я не терорист і не збираюся залишити тут бомбу, виїжджаючи з Росії.

Що найбільше сподобалось в Грузії?

Наша подорож тривала у загальному півтора тижня. Ми з Оленою гарно поладили, тому було легше. Мабуть, найбільше мене вразило те, що в Грузії надзвичайно добрі і гостинні люди. Вони віддадуть тобі останні гроші, нагодують й поселять у себе вдома, аби лише тобі було комфортно. Грузини люблять свою країну, тому хочуть, щоб у туристів залишалися лише хороші враження. А ще вони обожнюють Україну, ще більше - українок. Інколи мені здавалося, що грузини - це просто любов.

Національна їжа у них надзвичайно смачна. Тут слова зайві - потрібно їхати і пробувати.

Ми, до речі, встигли побувати у чотирьох містах: Тбілісі, Батумі, Кутаїсі і Боржомі. Всі абсолютно різні й по-своєму красиві.

Дам маленьку пораду: будете в Грузії, ніколи не відмовляйтеся від пропозицій грузинів вгостити вас вином чи їжею. Образяться.

Чи багато коштів витратила на цю поїздку та за що саме доводилось платити?

На поїздку, в загальному, я витратила не більше 400 гривень. Половина суми пішла на платні душі в Росії й світловідбиваючий жилет для нічного автостопу. Решту витратила на подарунки додому. Жила безкоштовно у грузинів, які підбирали просто на дорозі (автостоп там прекрасний - не встигаєш підняти руку, як машини вже зупиняються), ну і харчувалася теж за їх рахунок. У мене складається враження, що за ці півтора тижні я випила вина більше, ніж за все своє життя.

Куди плануєш їхати далі?

Ой, планів на наступні подорожі у мене багато, але, як завжди, все буде спонтанно й непередбачувано. Мабуть, так цікавіше. Якщо подумати, то хотіла б поїхати у Туреччину через Грузію (так, хочу знову туди повернутися), ще Мінськ і Пітер. Але оскільки скоро матимемо безвіз, візьму сумку й «махну» кудись у Європу. Не знаю, куди занесе доля, але саме тоді, коли я подорожую, я відчуваю себе живою. Відчуваю, що живу, а не просто існую.

Ще декілька фото Світлани Моренець з Грузії:

Спілкувалась Ірина ВЕЛИЧКО

Читайте також:

Погода, Новости, загрузка...
Loading...
  • Нові
  • Популярні
Loading...