Татусеві доньки: рівненський нардеп розповів, як обиратиме майбутнього зятя

06.04.2017, 09:53      Переглядів: 2791

За звичай, з народними депутатами говорять про вибори, політику, гроші, закони. Ми ж вирішили розпитати рівненського нардепа Юрія Вознюка про його... дітей.  Їх у нього, до речі, аж четверо - двоє доньок та двоє синів. Яких принципів у вихованні власних дітей дотримується народний обранець, чи користується у сім’ї своїм впливовим статусом та як обиратиме майбутнього чоловіка для своїх доньок він поділився із журналістом порталу «ЧаРівне.інфо».

Ви тато чотирьох діток. Скільки насправді хотіли б мати дітей?

Якщо я скажу «як Бог дасть» - це буде дещо банально. Час покаже. Хоча, коли я був юним я навіть уявити не міг, що їх у мене буде стільки (сміється, - авт.). Сили та бажання ще є. А це головне.

Виховання – це справа не проста. Розкажіть про дітей, як шукаєте підхід до кожного з них?

Кожен з дітей народжувався у певний період мого життя. Перший син – коли мені було 23 роки, перша донька - у 25 років, наступний син – у 29 років, а найменшенька – у 35. Відповідно, моє усвідомлення та сприйняття батьківства суттєво відрізнялось у 23 і 35 років. Усе було абсолютно по-іншому. Так і у вихованні: кожна дитина – це окрема історія, а тому я шукаю індивідуальний підхід до Влада, Майї, Андрійка та Мілочки.

Коли я готувався стати татом вперше, дуже хотів, аби першою дитиною був саме хлопчик. Я, можна сказати, мріяв про це. І так сталось. Водночас, коли Влад уже народився, я зрозумів, що багато чого не знаю і не вмію. Тож бувало таке, що при температурі 37,5 в дитини у нас удома вже була бригада медиків. З третьою та четвертою дитиною все було вже по-іншому. Тож, у такі моменти, коли дитина хворіє, впала, вдарилася, я вже не панікую. Те саме можу сказати і про діток. Вони, як і моє сприйняття батьківства, абсолютно різні. Приміром, Влад – пунктуальний та відповідальний, інколи аж занадто. Майя – абсолютний антипод Влада. Вона більш творча натура, бешкетниця. Такий собі круть-верть. Інколи її можна ототожнити з Пеппі Довгою Панчохою. Андрій – це суміш обох. Ну, а Міла - ще маленька, якою вона буде - дізнаємось згодом. Хоча можу сказати, що вона дуже розумна і зовсім не капризна. Мені здається, що вона буде супер-людиною!

  

Вибір імені для сина чи доньки - досить відповідальна справа. Часто у родинах з приводу цього виникають суперечки. У вашій родині хто саме обирав, як назвати дитину?

Першу дитину я хотів назвати Андрієм. У мене в дитинстві так звали найкращого друга. Ще тоді ми пообіцяли один одному, що назвемо так наших синів: він - Юрієм, я – Андрієм. Але коли народився Влад, я пішов на поступки дружині, і, відповідно, ім`я обрала вона. Між тим, я дотримав свою обіцянку і третю дитину таки назвав на честь друга. Тож, можу сказати, що Майю, Андрія та Емілію називав я.

Найменшій доньці Емілії зараз більше року. Як часто тато проводить час із нею?

Оскільки я тиждень в Києві, а тиждень - у Рівному, то відповідь очевидна. Між тим, як тільки я удома – увесь і повністю з дітьми. Вони у мене завжди на першому місці. Водночас, хочу сказати одну важливу річ. Попри сильну батьківську любов не можна бути фанатом своєї дитини. Надмірна любов розбещує. Перші сім років дитину треба просто любити, другі сім – виховувати, треті сім – бути другом. Потім відпустити, не прив`язувати ні в якому разі до себе.

 

Троє ваших дітей – школярі. Яким чином обирали школи для них?

Не буду рекламувати школи, але, наперед забігаючи, скажу, що мої діти вчаться у звичайних навчальних закладах. Єдине, що хочу порадити багатьом батькам: обирати треба вчителя, а не школу. От, приміром, ми віддали старшого сина Влада у заклад, який вважається у Рівному одним з найпрестижніших. Однак, нам не пощастило з вчителькою. Що таке хороший вчитель – це теж питання спірне і відразу на нього важко відповісти. Хтось хоче платити гроші, щоб його дитина приносила додому хороші оцінки, а хтось просто хоче, щоб дитина по-справжньому навчалась. Тому я прийняв рішення перевести дитину у інший заклад.

Чи сварите дітей за погані оцінки?

Взагалі вираз «сварити» можна сприйняти по-різному. Для одних – це голосно кричати, для інших – говорити у спокійному, але виховному та переконливому тоні. Я відношусь до другого типу. В будь-якому випадку, якщо я бачу, що син чи донька вчили завдання, читали, але в результаті оцінка не дуже висока - у жодному разі не буду сварити за це. Звичайно, добре, коли дитина - відмінник, але як на мене, змушувати вчитись лише за оцінки не варто. Хороші оцінки у школі і червоний диплом в університеті – це ще не запорука 100-відсоткової успішності. Ефективне навчання можливе тільки тоді, коли є інтерес. Сучасна освіта, на жаль, у деякій мірі його вбиває, забиваючи голову всілякими теоретичними фактами, які навряд чи знайдуть своє застосування в реальному житті. На мою думку, у школі не вистачає такого предмета, як ораторське мистецтво. А це, у свою чергу, вміння переконувати, це публічні виступи і впевненість, які насправді допомогли б багатьом школярам правильно реалізувати себе у майбутньому.

 

Що можете розповісти про характер і здібності своїх дітей? У кого більше шансів піти стопами батька?

Влад якось мене запитав: «У який університет треба поступити, щоб мати професію, як у тебе?» (сміється, - авт.). Я йому пояснюю, що моя теперішня професія охоплює не одну сферу, а тому, перш за все, варто здобути професію, яка буде подобатись і в якій ти будеш професіоналом. Приміром, Андрій з самого малечку мріє бути футболістом. Майя наразі задумується про те, аби стати лікарем. Втім, тут є одне але - для лікаря потрібні хороші знання хімії та біології. А це – похідні від математики. Відтак, тут доводиться з нею проводити серйозні розмови, адже з математикою ми не товаришуємо, та й інколи Майя лінується. Як буде далі - побачимо. Особисто я бачу їх дорослими, самостійними, вихованими людьми. І найголовніше - щоб кожен з них опинився на своєму місці. Як на мене, це найважливіше – бути потрібним, бути професіоналом своєї справи. Аби робота та хобі - співпадали.

  

Цієї зими ви перепливли Біле озеро, у житті займаєтесь спортом, зараз - дотримуєтесь посту. Чи привчаєте дітей до здорового й активного способу життя?

Я багато розповідаю дітям про правильне харчування, про їжу і з чого вона складається. Хоча сам не завжди дотримуюсь цього. Тут нічого не поробиш, адже усі діти люблять Макдональдси, кока-колу, гамбургери, піцу. Інколи я, безперечно, купую такі речі, однак, постійно повторюю, наскільки це шкідливо. Щодо спорту, то можу сказати, що у нас спортивна сім`я. Я плаваю в басейні, займаюся на спортивному тренажері. Старший син Влад свого часу займався плаванням, зараз - тайським боксом. Майя ж з дитинства займається танцями. Там є все - і акробатика, і шпагати. Що стосується молодшого сина Андрія, якому зараз сім, то він мріє про футбол.

Загалом, спорт повинен бути присутнім у житті кожної людини - це однозначно. Він виховує не тільки фізичний стан, але і моральний. Це - колектив, це - прагнення до перемоги, це - «рано встати і піти на навчання», це - прийти після школи, зробити уроки і знову піти на тренування. Усе це виробляє у дитини дисципліну, вчить ставити цілі і досягати їх. А це дуже важливо.

Старшій доньці Майї вже 12 років. Чи знайоме вже вам почуття батьківських ревнощів?

Ні, мені це відчуття ще не знайоме. Поки такий суб`єкт відсутній (сміється, - авт.). Але очевидно, що, як і будь-який батько, я бажаю своїм донечкам виключно щасливого особистого життя, а згодом - і гармонійного сімейного гніздечка. Коли ж прийде момент юнацьких захоплень, буду намагатись не втручатись у вибір доньок, оскільки така моя поведінка може призвести до формули "забороненого плоду" і як наслідок - конфлікту та замкнутості по відношенню до мене і не тільки. Якщо вибір моїх доньок мені буде не до вподоби, намагатимусь розв`язувати проблему виключно у форматі діалогу із застосуванням життєвих прикладів та порівнянь. Надіюсь, що впораюсь. У будь-якому випадку доведеться зіштовхнутись (і не раз) із вічною аксіомою "Батьки та діти".

На Вашу думку, все-таки кого легше виховувати: хлопців чи дівчат?

Є різні хлопці та дівчата. Усе залежить від характеру. З власного досвіду скажу, що з хлопцями, напевно, простіше. Дівчатка більш емоційніші та вразливіші, саме тому до розмови з ними більш готуєшся, переживаєш. Якщо говорити вцілому, то з дітьми, незалежно від статі, потрібно говорити якомога частіше та простіше, пояснювати власну точку зору, при цьому не забуваючи вислуховувати й думку дитини. Ось і весь рецепт довіри і порозумінь.

Як відпочиваєте з дітьми, який ваш відпочинок?

Вихідні, ясна річ, трапляються не так часто, як би того хотілось, але ми намагаємося їх проводити якомога яскравіше. Можу з впевненістю сказати одне: намагаємось зробити наш відпочинок якомога активнішим. Мені та дітям подобаються боулінг, ігри, інколи дивимось разом фільми, ходимо, як і більшість рівнян, у кінотеатри та дитячі центри.

Насамкінець, поділіться власним підходом у вихованні дітей.

Прописане і важливе правило - з дітьми потрібно говорити так, як з дорослими. Їм потрібно спілкування і заохочення. Насправді усе дуже просто – дітям слід створити усі умови та можливості, аби здобути максимальний досвід. Батьки у цьому випадку є такими собі провідниками. Крім того, ми, батьки, маємо дати їм право на помилку. При чому, не одну. Зрозуміло, що в процесі будуть набиті гулі. Головне тут - бути терплячим і розуміти, що вони всьому тільки вчаться. Більше того, дитина має довіряти батькам. Важливо не упустити цей момент. Тому раджу виховувати себе, а дітям – показувати хороший приклад.

Оксана КРАВЕЦЬ

Читайте також:

Погода, Новости, загрузка...
Loading...
  • Нові
  • Популярні
Loading...