Душа НК «Верес-Рівне» Оксана Ігас: «Найважливіше, щоб мене відчували!» (інтерв`ю)

Фото ілюстративне

Краса врятує світ... Саме цей вислів є і кредом, і способом життя, і роботою цієї дівчини. Без неї у Рівному не організовують жодні модні, світські, а віднедавна і спортивні події. Про те, як все починалося, про секрети і труднощі своєї роботи, про власний перфекціонізм та людей, що надихають, про свою родину та про свою «особливу» людину Оксана Ігас ексклюзивно розповіла для наших читачів.

Краса врятує світ... Саме цей вислів є і кредом, і способом життя, і роботою цієї дівчини. Без неї у Рівному не організовують жодні модні, світські, а віднедавна і спортивні події. Творча, креативна, професійна, талановита, харизматична і цілеспрямована. Оксана Ігас. Все, за що вона не візьметься, завжди буде проведено на найвищому рівні, буде відточене до ідеалу і матиме великий ажіотаж. Вона - відома у Рівному як засновниця та керівник в минулому – успішної Агенції моделей, а нині – не менш успішної торгової марки під назвою «ARTmodels».

Оксана Ігас – організатор та режисер багатьох популярних заходів на Рівненщині, таких, як Фестиваль краси і талантів «Перлинка Рівного», сезонні модні покази «FASHION TIME», благодійні вечори на честь презентації свого глянцевого журналу «ARTmodels LifeStyle Magazine» тощо.

Втім, сама ж Оксана найбільше любить ті свої заходи, які розкривають наше історичне минуле або ж стосуються родинних звичаїв, зокрема, з нагоди 360-річчя Берестецької битви, 450-річчя із Дня написання Пересопницького Євангелія та тематичні композиції до 9 травня на Пагорбі Слави.

Втім, Оксана Ігас нині не лише спеціалізується на культурних заходах. Віднедавна вона також стала, так би мовити, душею відродженого у Рівному Народного Клубу «Верес», взявшись за організацію церемоній відкриття усіх домашніх матчів клубу. Відтак, портал «ЧаРівне.інфо» вирішив поспілкуватися з нею, аби краще відкрити особистість Оксани Ігас саме з цього нового, «вересівського» ракурсу. Тож про те, як все починалося, про секрети і труднощі своєї роботи, про власний перфекціонізм та людей, що надихають, про свою родину та про свою «особливу» людину Оксана Ігас ексклюзивно розповіла для наших читачів.

 

Як ти стала частинкою «Вересу»? З чого все почалося?

- Я - творча людина, і все нестандартне та креативне одразу ж прочитується мною. Пригадую, як більше року тому йшла містом і побачила соціальну рекламу на сіті-лайтах і біл-бордах червоного кольору з написом «Барселона в Рівному», і вона мене дуже зачепила. Пізніше вже стало відомо, що в Рівному відроджується футбольний клуб за прикладом «Барселони». І я також захотіла стати його частиною, але не просто собі долучитися і все, а вибрати для цього якийсь особливий день. Так, минулого року на моє День народження 12 травня у цій даті була певна гра цифр – 1, 2, 0, 5, 2, 0, 1, 5, тобто вони повторювались. І я для себе тоді вирішила, що цей день стане для мене днем, коли я стану членом НК «Верес». Відтоді, власне кажучи, все і закрутилось. Саме в той час ми почали активно співпрацювати з Олексієм Володимировичем (Хахльовим, - авт.). Одного разу ми розговорились про футбольний клуб «Верес» і домовились, щоб я робила церемонії відкриття матчів у Рівному. Втім, спочатку я зрозуміла, що йдеться лише про перший матч «Вересу», і більше ми такого помпезного і глобального нічого робити не будемо.

Що для тебе означає «Верес»?

- Для мене «Верес» - це більше, ніж просто футбол. Це цікава сторінка мого життя і моєї взаємодії з Народним клубом. Я вважаю себе частиною цієї вагомої сторінки. Тішусь, що тепер «Верес» буде у всіх завжди асоціюватись з Рівним. Я щаслива, що інтуїція мене не підвела свого часу. До речі, ніколи не думала, що на футболі така крута атмосфера і так багато людей!

Як відбувалася підготовка до першої церемонії?

- Перш за все, я дивилась різні відкриття Єврокубків, Ліги Чемпіонів, інших футбольних змагань. Опрацювала навіть регламент проведення футбольних змагань, щоб розуміти, що можна, а що ні. Я ставила велетенську кількість запитань усім віце-президентам, щоб зрозуміти, що і як. Адже, аби наростити щось творче, треба мати кістяк і каркас. Я, мабуть, всіх вже була замучила, але всі мені допомагали. Це була велика спільна робота. Пам’ятаю, після тої церемонії я дякувала усім – і тренерському штабу, і моїм артистам, і футбольній команді, і, звісно ж, Олексію Володимировичу (Хахльову, - авт.), який усе це вигадав. Я навіть не думала, що після першої церемонії мені скажуть: «А тепер так кожне відкриття». Відтак, я хотіла, аби кожному запам’яталось кожна церемонія, аби, передусім, мені самій не було соромно за свою роботу. Зрозуміло, що публіка не була готова до того, що у Рівному перед кожною грою щось відбуватиметься. Проте, коли вже було пройшло 13 церемоній, то глядачі починали сходитись за півгодини, а то й за годину до початку матчу. Тобто вийшло так, що ми виховали рівненського глядача приходити завчасно і ставати частиною церемонії відкриття.

Чи втручається в твій творчий процес підготовки церемоній керівництво «Вересу»?

- Звісно, я завжди запитую в Олексія Володимировича (Хахльова, - авт.), на що сконцентрувати увагу, що ми хочемо донести до глядача, яку тематику обрати. Взагалі я дуже люблю, коли ми збираємось разом і проговорюємо усі деталі, коли одна фраза може змінити хід, більш прояснити і вказати на якісь моменти. Але після того, як я провела першу церемонію, до мене вже була довіра на 100%. Втім, я усвідомлюю, що концептуальні речі треба узгоджувати. Завжди намагаюсь скидати текст сценарію, щоб керівництво зрозуміло меседж, який я хочу донести до глядачів. Тим паче, для мене дуже важливий зворотній зв`язок від людей, які безпосередньо беруть активну участь у розвитку Народного Клубу.

Навіщо воно тобі потрібно? Можливо, ти таким чином хочеш заявити про себе і показати, на що ти здатна?

- Ні, не для цього, адже я вже давно заявила про себе. Хоча пригадую фразу з часів, коли я вчилась в «Інтершколі». Там перші майстер-класи давав польський кінорежисер Кшиштоф Зануссі, який казав нам: «Ти хорош настолько, насколько хороша твоя последняя картина». Якщо перекласти це на організацію масових свят, то більшість людей, яка бачить мою роботу сьогодні, не уявляє, що я робила колись. Втім, не скажу, що основним фактором було показати, на що я здатна. Мені просто хотілось щось придумувати і робити. В мене ввімкнувся мотиваційний фактор бути причетною, бо ти інтуїтивно відчуваєш, що це щось грандіозне, нестандартне. І це не просто гордість, це велике щастя, що мене це не оминуло. Якби запросили когось іншого організовувати передматчеві церемонії, то я би образилась (сміється, - авт.). Раніше я би посоромилась, але нині, коли вже пророблено стільки режисерської та організаторської роботи, я не посоромлюсь сказати, що я суперпрофесіонал, тому що знаю і вмію, як і що зробити, кого запросити і долучити. Так, мають вагу також і матеріальні речі - час, який ти витрачаєш, емоції, які ти вкладаєш у це все. Якщо ти глобально не з’єднуєшся в унісон, то в результаті ти маєш тимчасовий результат. А я працюю над довготривалим результатом.

То що для тебе тоді є винагородою за пророблену роботу?

- Для мене як організатора і режисера дуже важливо мати свого глядача, того, для кого ми це все робимо. Це найбільша втіха, коли є люди, для яких ти щось робиш. А коли ти щось робиш круте і класне, а немає глядача, то, чесно, хочеться плакати, і опускаються руки. Тому привабити глядача – це найбільше і найперше, над чим я працюю. Тут я застосовую вже не режисерські, а свої організаторські здібності.

Що для тебе є найважчим під час організації?

- Я взагалі не люблю цього слова «важко» в якихось робочих питаннях. Я роблю те, що мені дуже подобається - я цим живу. Втім, якщо вже все-таки треба виділити те важке, то можу сказати, що важко розслабитись і довіритись Богу в той момент, як тобі треба щось придумати. Бо коли ти вже придумав, то втілювати не важко. Але коли воно тобі не йде, треба відпустити і розслабитись, і тоді все приходить. Коли я наповну відпускаю і розслабляюсь, то Бог мені посилає все вчасно.

А що є найважливішим для тебе?

- Відчути той момент, коли підуть мурашки по тілу. Відчути те, на чому (можливо, це негарно прозвучить) можна буде спрацювати, те, що називається режисерською «фішкою. А ще для мене важливо також відчути ті «фішки», в яких закладена уся моя душа і душа тих людей, які взаємодіють зі мною. А ще я дуже люблю, щоб люди, долучені до нашої спільної праці, не робили її механічно. А коли відбувається сам виступ, я бачу, як в них в очах народжується гордість. А вкінці – підходять, тиснуть за руку, обіймають, дякують і фотографуються. Це для мене найважливіше – щоб мене відчували і розуміли мій задум.

Ти в роботі добрий поліцейський чи злий? Дотримуєшся правила кнута чи пряника?

- Ми чергуємо і те, і інше. Я доволі лояльний керівник. Інколи я страждаю через це, бо завжди можу все зрозуміти. Часом я категорично вимоглива, але дуже рідко підвищую голос, бо дуже терпляча. Мої дівчата знають, що ми все робимо завжди на 110 %. Я завжди кажу, щоб працювали не лише на мене, а й на себе. Якщо кожен настільки спрацює, тоді спільний результат також буде на 110 %. Завжди одна і та ж людина не зможе компенсовувати недопрацьованість усіх інших. Але мені здається, що усі наші дівчата і хлопці дуже раді разом співпрацювати.

Як тобі вдається робити все до дрібниць на відмінно?

- Я - перфекціоністка. Мені дуже сподобалась фраза, яку сказав колись Слава Вакарчук: «Перфекціонізм так заважає жити». З одного боку він і справді заважає, а з іншого – без цього перфекціонізму і бажання постійного самовдосконалення я би не знаходила тих всіх людей, які потрібні, щоб викладатись на всю. Якби не ці всі прагнення, то навряд чи воно так вдавалось. Я вважаю, що дрібниці – це найважливіше. Я це збагнула і зрозуміла давно, і саме завдяки вмінню об’єднати ці дрібниці, людина затамовує подих. З одного боку – це дар від Бога, з іншого – це велика праця над собою. Але я не дозволяю собі не помічати дрібниць. І коли їх не бачать мої колеги, я дуже серджусь. Я відчуваю, що кожна деталь - надважлива. І я не боюсь зізнатись в тому, що я - дорогий режисер. Зараз я це усвідомлюю, а раніше - соромилась. І, відповідно, я не організовуватиму якісь заходи там, де, наприклад, погана, нерівна підлога чи якісь проблеми зі світлом. Якщо я вже взялася щось робити, то я буду це робити «від і до». Маю такий девіз по життю: «110%», тобто завжди робити більше, ніж на 100%.

Де ти черпаєш ідеї та натхнення для того, що робиш?

- Мені як творчій людині потрібно споглядати багато красивих речей: дивитись вистави, ходити на концерти, переглядати художні фільми, читати поезію і прозу, спостерігати картини, просто слухати звуки природи, малювати, багато бути на самоті. Усе це - можливість зануритись глибше у те, на що мене благословив Бог. Втім, на це потрібен час, якого в мене як в організатора дуже мало. Натхнення до мене приходить з самого життя, з того, що я бачу. Водночас, нічого не приходить машинально - я маю це відчути. Якщо я цього не відчуваю душею, я не зможу цього втілити.

А звідки ти береш ідеї для церемоній?

- Я опрацьовую кожну ідею спочатку концептуально, а потім вже компілятивно. Взагалі моя фішка, я вважаю, – це створювати композиції. Нещодавно пригадувала, що свою першу композицію я придумала ще у 14 років. Це був перший курс медичного коледжу. Там був конкурс «Ми шукаємо таланти», і ми всією групою взяли участь. Тоді я зробила композицію на пісню Оксани Білозір «Ласкаво просимо» з рушниками, хлібом, співом і танцями. Коли я вже через кілька років повторювала цю ж композицію в університеті, я не могла збагнути, як мені вдалось таке придумати у 14 років! Пізніше, організувавши вже багато таких композицій, я зрозуміла, що у мене це виходить, і я навіть можу поєднувати різні жанри. І благо, що Бог дає таку можливість - зустрічати тих людей, які мене чують. Якби не було цих людей, це було б дуже важко. Але насправді я завжди маю хвилювання, як ту чи іншу ідею сприйме глядач. І виявилось, що глядач найкраще сприймає тематичну організацію. Тому усі цьогорічні церемонії були вже тематичними.

Що ти відчуваєш за 5 хвилин до початку церемонії?

- Хвилююсь, щоб ми вписались у таймер. Адже будь-які змагання – це час. Я завжди хвилююсь, щоб не було в результаті якихось дисциплінарних зауважень. А ще я дуже переживаю за усіх учасників після того випадку, коли наша Злата Фесовець під час однієї з церемоній зламала руку. Я навіть не відразу це помітила! Потім переглядала відео і бачила, як ця дитина гідно трималася, стояла зі зламаною рукою, допрацювала все докінця і не втратила при цьому свідомість від болю на футбольному полі. Такі ситуації для організатора дуже важкі, адже це - надзвичайно непередбачувана ситуація. Тому завжди переживаю за форс-мажори. Але коли з них виходять дуже достойно, то розумієш, що ти на своєму місці.

Що тобі найбільше запам’яталось з усього минулого футбольного сезону?

- Є багато таких речей. Втім, мабуть, найбільше запам’яталась гра «Вересу» в осінньому сезоні - це була остання гра у 2015 році. Вона була на домашньому полі, тому ми підготували заздалегідь золоте конфеті. І коли команда виграє, то конфетті сприймається нормально, але коли, припустимо, команда програє, то ми не знаємо, як сприйметься це від глядачів і команди. І оці хвилювання, коли на табло рахунок, а хочеться вже випускати. Це потрібно мати велику віру в силу команди, щоб все так продумувати наперед. Також запам’яталось, коли мене не пускали на виїзну гру «Вереса» – я була з цього приводу засмучена. А ще пригадую момент, коли ми хотіли зробити фотосесію перед останньою домашньою грою, щоб зробити календарі на пам’ять. І це треба було питати дозволу в Володимира Івановича (Мазяра, головного тренера «Вереса», - авт.). Я - смілива дівчина, і зателефонувала до нього. І тоді на моє прохання про фотосесію він відповів коротко: «До домашньої гри ніякої фотосесії!». І я тоді навіть не перечила, а мовчки просто повністю підкорилась.

 

А які церемонії тобі запам’яталися найбільше?

- Усіма нашими церемоніями ми дивували не тільки глядачів, які прийшли подивитись на матч, а й усю футбольну родину, адже кожна церемонія проходила масово, тематично і цікаво. Втім, найбільше пригадується церемонія напередодні Великодня, де ми збирали пасхальний кошик. Для мене ця процедура взагалі є сакральною і трепетною, бо я неодноразово збирала його разом зі своєю бабусею. Номер був під пісню Христини Соловій «Тримай», який поставила Наталія Сторожук. Я ж, у свою чергу, додала в цей номер ще щось своє режисерське, і ми концептуально це все об’єднали. Тоді мене вразило, що вийшло так, що глядачі плескали там, де я взагалі цього не очікувала, не думала, що вони впіймають усі ті надважливі моменти. Адже це моє, сімейне, родинне, те, що було мені особливо рідне у великодню суботу, зрозуміли усі! Оплески від глядачів для мене тоді були найбільшою винагородою.

Ти згадала щойно про свою родину. Розкажи про неї трохи.

- Я виросла в родині, де надзвичайно шанують українські традиції. Моя мама родом з південної частини Рівненської області, неподалік Берестечка, а тато народився в горах. І так склалось, що у нашій родині поєднались цікаві традиції. Я часто жартую з сестрою, що ми наполовину бойківчанки, і в нас є усе те, що описано в народознавчих книгах. І я передаю це нашим вихованцям. Я дуже дякую батькам за це розуміння, бо якби я не була вихована на цих фундаментальних цеглинах, навряд чи моя душа була б такою і я змогла би це передати іншим.

Кому б ти хотіла сьогодні подякувати?

- Я дякую, перш за все, усім, з ким працювала. Це, насамперед, танцювальна школа сучасної хореографії «Light» під керівництвом Наталії Сторожук. Попри усі складнощі, нам вдалось зробити разом 80% усіх презентацій. Наталія Сторожук , як і я, найбільш готова чути мене навіть в екстремальних і нестандартних умовах. Нас обох можна назвати по-хорошому шаленими. Також я дякую Марині Болбі - керівнику спортивного клубу з художньої гімнастики «Золота осінь». Ми багато також разом зробили презентацій. Варто також подякувати і мистецькому об’єднанню «Едельвейс», студії балету «Флеш», а також усім тим, хто був з нами. Наші дівчатка і хлопці з «ARTmodels», які завжди знають, що якщо ми організовуємо якісь проекти, то вони у них так чи інакше будуть задіяні. Але їм це цікаво, бо це завжди щось нестандартне, і їм це також подобається. Я дякую тим людям, які завжди поруч, працюють зі мною, а часто і понаднормово, коли інші сплять, бо часто не встигаєш за відведений час втілити все, що придумав. Адже інколи між матчами було не два тижні, а всього 5 днів, то доводилось все робити швидко і оперативно. Також я дякую Богові за благодать людям і за посили з космосу, за те, що знаходжу потрібні слова.

До речі, яких людей ти береш у свою команду?

- Для мене головне, щоб людина була порядна і була готова вчитись. Я не звертаю увагу відразу на освіту. Дивіденди прийдуть тільки тоді, коли ти віддаватимеш роботі всю себе, і в той момент, коли ти їх не чекаєш. Як казав Богдан Ступка: «Роби свою справу з душею, і твоє до тебе прийде». Мені інколи кажуть: не міряй людей на свою сорочку. Чесно, я вірю людям, вірю в добро, що воно перемагає. І зрештою, наші спільні дії вдаються.

Чи важко працювати з дітками?

- З дітьми працювати чудово! Вони настільки переймаються ідеєю і віддаються роботі на всі сто. Наприклад, одного разу мені треба були школярі-волонтери для останньої церемонії. Через це я зверталася з проханням посприяти до начальника управління освіти міста. І уяви, що в результаті до мене на репетицію приходить аж 300 дітей, яких я вперше бачу! Для мене це вже був шок. Я попросила для початку, щоб підняли руки ті, хто вже раніше бачив наші передматчеві церемонії. Чесно, я думала, що піднімуть руки десь 40%, а загалом підняло усього 15%. Але я не боюсь різних викликів, і це мене ще більше мотивувало. Я завжди працюю над тим, щоб знайти потрібні слова, щоб цих дітей зацікавити брати участь, щоб їм самим, в першу чергу, цього хотілось. Для цього потрібна була серйозна мотивація. Тому я намагалась привити їм розуміння причетності і важливості їхньої участі у цьому дійстві, аби вони відчували свою потрібність. І я настільки вдячна цим дітям, що лише через них хочеться це все робити. Звичайно, участь дітей надзвичайно додає сил.

Хто або що для тебе є найважливішою опорою в житті?

- Насамперед, це любов до життя і до того, що я роблю. Бо роблю я те, що люблю, а люблю те, що роблю. Також це безумовна підтримка моїх рідних. Я повторюсь, що виросла в дуже гарній родині. І, можливо, я не така донька, яку б хотіли б мати мої батьки, але я переконана, що батьки щасливі від того, коли я щаслива. Особлива вдячність сестрі Мар`янці за те, що завжди поруч. Саме вона не тільки підтримує, але й дуже добре уміє зробити так, аби після довгої підготовки я завжди виглядала на висоті. І, звісно, за те, що вона просто в мене є! Ну і також опорою є, звісно, безумовна вдячність людей, з якими я працюю. І коли в цьому комплексі присутня дорога мені людина, яка дозволяє мені робити те, що мені подобається, це ще більше надихає. Я насправді по життю зустрічаю дуже багато хороших людей. Я вмію об’єднувати дуже багато талановитих людей. Не тому, що мені це вигідно, але через те, що я кажу все те, що відчуваю і думаю.

А хто для тебе є зразком для наслідування?

- Достойні люди, які роблять достойні вчинки. Я відразу помічаю і ціную людей, які працюють, як і я, на 110%. Я дуже люблю і поважаю людей, які знайшли себе у справі, яку вони роблять. Наприклад, Володимир Петрів, Наталія Сторожук, Олексій Хахльов, Володимир Мазяр.

Поділися з нашими читачами планами на найближче майбутнє. Які плани в «ARTmodels» надалі?

- Ми невгамовні і сидіти на місці не можемо. Ось буквально днями ми презентували новий випуск журналу «ARTmodels LifeStyle Magazine». У неділю у нас феєрично завершився фінал 6-го сезону «Перлинки Рівного». Ми регулярно проводимо благодійні вечори, і нам допомагають втілювати якісь задуми наші ж глядачі. Зараз я планую нарешті відпочити у повній тиші поруч з тією людиною, яка для мене наразі є найбільш дорога. Ця людина подарувала мені якийсь такий стан душі, який я не можу описати словами. Я не передбачую, що буде у майбутньому і чим це все для нас закінчиться, але я дуже тішусь, що ця людина є в моєму житті. А коли я відпочину, хочу подивитись від новим кутом на свою семирічну діяльність - маю таку внутрішню потребу. Адже вкінці серпня минає 7 років, як я створила бренд «ARTmodels». Хочу трішечки змінити свій вектор, щоб бренд «АРТмоделс» асоціювався не тільки з Оксаною Ігас, бо це ще багато людей, які поруч, допомагають і роблять величезний пласт роботи разом зі мною. Це неможливо не оцінити по гідності. Ми разом вже стільки часу, і вони знають і розуміють вже усі дрібниці, які для мене мають колосальне значення.

І наостанок - які сюрпризи можуть очікувати рівнян на церемоніях?

- Зважаючи на той захід, який я організувала нещодавно на майдані Незалежності з нагоди виходу «Вересу» в Першу Лігу, то я навіть перевершила очікування багатьох. І я можу заявити, що ця планка буде підвищуватись. Маю надію, що коли ми вийдемо в Прем’єр-лігу, а я в це вірю, то ми будемо вже танцювати усіма трьома трибунами і надалі дивуватимемо усю футбольну родину. І наостанок скажу таке PS. На День народження цього року більшість мені бажала робити церемонії вже для Єврокубків. І знаєш, я відчуваю, що це може бути в моєму житті. Я сподіваюсь, що мене побачить наша збірна України (сміється, - авт.). У будь-якому разі мені щастить в житті зустрічати тих людей, які дають мені можливість розправляти крила і втілювати щось нове, креативне і складне. Ці люди завжди просять мене не називати їх імена, але я дуже ціную, що вони з’явились у моєму житті, і тішусь, що вони є досі поруч зі мною.

Спілкувалася Марина НАЗАРЧУК

Фото – з особистого архіву Оксани Ігас


На Щасливому (Запис низ)

Новини по темі:

  • Стало відомо, коли депутати Рівненської обласної ради зберуться на чергову сесію

    28 03 2024, 12:29
    Визначено дату 22-ї сесії Рівненської обласної ради.
  • У Малолюбашанську громаду завітали гості з Литви

    28 03 2024, 12:18
    На Рівненщину з візитом прибула делегація Біржайського ра...
  • Вночі у 18-річної рівнянки патрульні виявили наркотики

    28 03 2024, 11:58
    Вночі у 18-річної пасажирки авто патрульні виявили речови...
  • Другу добу служби прочісують ліс та околиці в пошуках жителя Вараського району

    28 03 2024, 11:21
    Другу добу тривають пошуки зниклого жителя Вараського рай...
  • На Рівненщині в ДТП загинув житель Львівщини

    28 03 2024, 10:52
    Автопригода на трасі «Київ-Чоп» сталася сьогодні, 28 бере...
  • Ще четверо воїнів з Рівненщини загинули в боротьбі за Україну

    28 03 2024, 10:07
    На Рівненщині попрощались із чотирма Героями - Романом Ма...
  • У Локницькому ліцеї зібрали кошти на «дрон помсти»

    28 03 2024, 09:34
    Колектив КЗ «Локницький ліцей» зібрав гроші на «дрон помс...