Як змінилось їхнє життя: історії рівнян, які взяли додому безпритульних тварин

Новини Рівного - ЧаРівне.info

Ті, хто свого часу так знайшов свого улюбленця, зізнаються, це саме вони змінюють особистість, звички та звичне життя людей. Редакція "ЧаРівне.інфо" розповість  історії людей, які наважилися взяти тварин з вулиці чи притулку. Вони діляться, як змінилося їхнє життя з появою нового члена сім’ї.

18-річна Софія Миронюк і Брумік

Більше року я мріяла про породу собаки французький бульдог.  Якось моя подруга Оля розповіла про безпритульних собак і можливість взяти  тварину з притулку. Я одразу розповіла про це батькам. Татові ідея сподобалась одразу. Навіть попри те, що раніше мови й не могло бути про собаку у нашому домі, тато погодився. Далі я лише скидала фото собак, які публікувались у групах волонтерів і разом ми вже обрали нашого Бруніка. 

Тепер це наша любов, справжні емоції та відповідальність. Ми усі разом виховуємо, тренуємо  Бруміка. Він розумний, чемний і потішний, і вже вміє давати лапу. Тепер я вже не розумію, як я раніше могла жити без собаки. А для тих, хто задумується над тим, аби взяти додому котика чи собачку хочу сказати, що треба бути готовими до труднощів. Немає жодного значення, чи песик з родоводом чи без, чи породистий, чи ні, чи дорослий, чи малий, чи ви віддали за нього купу грошей, чи взяли просто так. Якщо ви даруватимете йому любов, увагу й тепло він чекатиме вдома і любитиме вас більше й більше кожен день.  Перш ніж взяти собаку, я пораджу добре подумати, адже це жива тварина, яка буде залежати від вас. З нею потрібно гуляти і в дощ, і в сніг, і в мороз. Так, будуть різні ситуації, але брудний коврик можна попрати, пошматовані  тапочки  - купити. Але є дещо інше - це емоції, які дарують нам ці тварини.  

Катя Ткачук і Василина

Про цю історію у новорічно різдвяні свята писали усі рівненські ЗМІ. Рівненські патрульні на вул. Макарова знайшли зовсім маленьке цуценя. Привезли його в УПП, аби обігріти та нагодувати. І тут всього за пару хвилин знайшло собі господиню - Катерину Ткачук. 

Це було якесь спонтане, але дуже правильне рішення. Я побачила цю крихітку і одразу зрозуміла, що -  це моя собака. Назвали її Вася, Василина, бо знайшли її на свято Василя. Ця дівчинка виявилась з характером і дуже активна. Зараз живе у квартирі, але на літо плануємо збудувати на подвір`ї вольєр. 

Тож, якщо ви хочете взяти собаку, найголовніше – це любити тварину. Потрібно набратися терпіння, не чекати, що все буде, як у кіно. Часто тварини, яких зрадили люди потребують багато часу, щоб почати довіряти нам. Але можу сказати  з власного досвіду, що це точно варто того, тому що кількість любові, які ти отримуєш  у відповідь, ні з чим не можна порівняти.

Нана та Лакі

Чотири роки тому ми відпочивали у Грузії і у власників готелю був песик такси на ім'я Лакі. До цього часу наша донька Нана боялася тварин і ніколи не гладила їх, а в цього закохалася. Скільки гірких сліз пролила дорогою додому і усі ці роки просила собаку щодня (таксу, коричневого кольору). Ми вже ніби погодилися, але планували купувати таксу на весні, щоб легше привчити до туалету. Я ніколи не хотіла собаку, тому що любила і мала кицю в дитинстві. І коли бачила, що хтось шукає породисте котеня, то не розуміла чому не беруть з вулиці - вони такі гарні, розумні, з такою душею! Звичайно, що мріяла щоб диво сталося і хтось просив прихистити руду таксу. І чудо таки сталося! Коли побачила пост про сім'ю такс, яких віддавали в добрі руки, плакала цілий день. Навіть не знаю чому так мене це розчулило. Так ми взяли нашого Лакі додому. Та перші два тижні ми були, м'яко кажучи, в шоці і не готові до його характеру і тільки наша безумовна любов до нього, допомогла все це пережити. Не буду багато писати але скажу, що наш Лакі  - це така радість та щастя, хоча ще досі кожного дня з ним, як на війні. А наш грузинський Лакі пропав більше двох років і ми досі не сказали Нані....і інколи я думаю, що можливо це він переродився, щоб потрапити до нас? 

Валерія Студінська і Луна

Чоловік Валерії  поїхав на риболовлю і знайшов у лісі чотирьох маленьких цуциків. Так ці четверо дівчаток опинились у Рівному  у родині Валерії. 

У той день чоловік почув, як щось пищить в траві. Забрали їх додому, почали їх відгодовувати та відігрівати. Змайстрували будочку і щоранку о 6 годині вони вже на весь район давали про себе знати.  Далі я звернулась до волонтерів, аби допомогли мені прилаштувати тварин. Перших тижні 2 взагалі була тиша. В якийсь момент я навіть запереживала, бо маю свого пса, 3 котів, і ще 4 собачок я була просто не в змозі залишити в себе. Але потім справа зрушила з місця. Усіх тварин розібрали.

Собі я зилишила одну дівчинку -  Луну. У мене з нею  взагалі якась окрема історія і дивний конект.  Як тільки я її побачила, я зрозуміла, що  - це моя тварина і що просто не зможу її віддати. Так і сталось. Ця красуня залишилась в мене. Вдячна, розумна, настільки мила, і при цьому така захисниця! Загалом, радісно, що отак випадково ми змогли врятувати 4 невинні життя! Дуже шкода, що люди до кінця не хочуть нести відповідальність за тих, кого вони приручили! Але завдяки цьому досвіду я зустріла багато добрих людей і вірю, що колись і в нас щось зміниться. Люди перестануть просто викидати та вбивати! 

Наталка Воєвода та Барон для діда

Рівненська патрульна Наталка Воєвода обрала справжнього друга із притулку для свого дідуся.

Я обрала у притулку звичайну собаку: без породи, але нічим не гіршу. Дуже хвилювалась, адже не знала як обрати з такої кількості свою тварину. Все сталось само собою, очі та серце підказали мені. Пес Барон, або Бароша як ми його називаємо охороняє двір і будинок, гавкає. Ніколи не поводиться невиховано чи нахабно. І найголовніше є справжнім другом для мого діда.

Дід любить тварин, розмовляє з ними. І зараз, коли Барон чує звук двигуна, чи бачить автомобіль, який підїзджає до воріт одразу біжить на зустріч - думає що це я приїхала. Напевно, він знає, що  я його забрала з притулку в родину, а тому так проявляє свою вдячність.