Відома режисерка з Рівного дала інтерв`ю популярному французькому глянцю

Новини Рівного - ЧаРівне.info

Журналісти найстарішого французького модного видання L’Officiel взяли інтерв'ю в режисерки, сценаристки, кліпмейкера та рівнянки Христини Сиволап.

Про фільм "Віддана"

З 16 січня в українських кінотеатрах можна буде подивитись стрічку "Віддана", створену за мотивами книги-бестселера Софії Андрухович "Фелікс Австрія". Зняла фільм Христина Сиволап, для якої ця робота стала повнометражним дебютом. Напередодні прем’єри ми зустрілися з Христиною, щоб дізнатися про те, як вона опинилася у великому кіно. 

Про вибір професії

Мій шлях до режисури був дивним: мій тато працює на телебаченні у Рівному, тому я теж про це мріяла, вступила до інституту імені Карпенка-Карого, але я потрапила до такого цікавого майстра, Юрія Терещенка, який, набравши курс телережисерів, до телебачення ставився негативно, натомість він виховував у нас любов до кіно.
Зі своїм майбутнім чоловіком ми разом написали сценарій короткометражного фільму "Давай не сьогодні" для моєї дипломної роботи, але зрозуміли, що не зможемо зняти його самотужки, тому подались на пітчинг Держкіно, виграли його у якості дебютного проєкту, і це був той момент, коли я зрозуміла, що не зможу поєднувати цю роботу з телебаченням, тому я з радістю звільнилась з телеканалу, на якому пропрацювала півтора року. Так почався мій шлях в кіно.
У 2015 цей фільм потрапив на Фестиваль короткометражного кіно у Трієсті, я була щаслива, оскільки це був період, коли я думала, що я нездара і треба йти в іншу професію. Але поїхати до Італії я так і не змогла, тому що нам відмовили у візах. Я зараз думаю: невже це було зовсім недавно? Які ми щасливі люди, що тепер цього не знаємо. Але тоді нам відмовили, а фільм на фестивалі здобув перемогу.  
Свого часу у мене був комплекс молодого режисера. З цим я стикнулася під час зйомок свого першого серіалу, на який мене запросили продюсери Film.ua. Я комплексувала, що я така недосвідчена і молода режисерка, до того ж у нас знімалася 60-річна акторка, яку така ситуація не влаштовувала, це був чистий ейджизм, вона сильно демонструвала своє незадоволення, це дуже тиснуло, звичайно, але це був гарний досвід, і зараз я вже цього комплексу позбулася.
Мені здається, кожен режисер сумнівається, чи йому це дано. Я просто з цією думкою змирилася. Це занадто складна професія, щоб займатись нею, якщо ти її не любиш. 

Про фільм "Віддана"

Так, "Віддана" — це мій перший повний метр, але для мене більшим викликом стало те, що фільм історичний, а це непростий жанр. До речі, після прочитання книги я зрозуміла, що це найкраща сучасна українська література, яку я взагалі читала, зараз до цього списку додався роман "Інтернат" Жадана.
Кінець 19-го сторіччя, про який йдеться у романі, став для нас просто тлом історії, яку ми розповідаємо. Ми не хотіли створювати стерильну історичну правду, хоча, звісно, ми шукали відповідну інформацію, консультувались з окремих питань із фахівцями. Зокрема, я розмовляла зі священником, оскільки у нас є герой, греко-католицький священник, Леся Патока, наша художниця з костюмів, дослідила багато матеріалів, але загалом ми надихались цією епохою, але створювали свою картинку. На нашу думку, історія, яку ми розповідаємо, дозволяє або навіть наполягає на певній умовності, що ми і намагалися підкреслити.
Із Софією Андрухович ми познайомились за цікавих обставин: продюсерка Надія Зайончковська попросила мене взяти інтерв’ю у Софії, оскільки нам потрібно було відео для пітчингу на Одеському фестивалі. І це було кльово, тому що я могла поставити усі свої питання по книзі і мотивації героїв. А пізніше ми зустрілися перед зйомками, і це була зовсім інша Софія. Вона була дуже радісна, оскільки ми познайомили її з актрисами, показали павільйон, декорації, який ми будинок побудували для зйомок. Уявляю, як це дивовижно для автора — побачити, як те, що ти вигадав і написав, матеріалізується у таких масштабах!
Наш глядач точно побачить на екрані красиву історію. Я знаю, що в українського глядача є достатньо побоювань стосовно вітчизняного кіно, до того ж ми всі в кіноіндустрії постійно боїмося, що український глядач не любить наше кіно. Я хочу, щоб це виявилось міфом і люди просто пішли в кіно і побачили його, і чим більше глядачів побачить це кіно, тим я буду щасливіша. 

Про жінок-режисерів

В театральному університеті нам багато говорили, що жінка-режисер — це "мужчина в юбке", люди чомусь ростуть і живуть з цим відчуттям, хоча на курсі у нас було шість дівчат і чотири хлопці, але нас виховували так, що ми маємо бути маскулінними і мужніми для цієї професії. Я думаю, якщо зараз і є якісь ярі сексисти, то вони просто не наймуть на роботу жінку-режисера, вони навіть не подумають про це, але у мене були ситуації, коли я чула на свою адресу різкі висловлювання — наприклад, мені говорили, що на зйомках треба "вмикати альфа-самця", в такі моменти я не дуже розумію, що відповідати. Я просто хочу зняти кіно, я не маю когось включати чи виключати, я дівчина, я жінка і не маю бути кимось іншим на знімальному майданчику, я — це я. Розумію, що такі речі не зі зла говоряться, але це стереотипи, які дуже нам всім заважають.

Про майбутнє

У мене є ціль і бажання знімати повнометражне кіно. Є зараз сценарій, який написав мій чоловік, і це вже зовсім інша історія, це комедія про сучасне життя, але наразі ми у пошуках фінансування.
Я хочу знімати кіно про те, що мене хвилюватиме на тому чи іншому етапі життя, зараз мене цікавить феміністична тема і я дуже хочу щось зняти на цю тему. Це мрія, але це варто робити, Україні зараз цього точно не вистачає, ми ще живемо серед стереотипів, їх дуже багато. Тому потрібно працювати, щоб позбутися багатьох упереджень, це можливо в тому числі і завдяки кіно.