«Усе почалося з Настуні»: як у Рівному з’явився благодійний фонд «Скарбниця Надії» (Інтерв’ю)

Новини Рівного - ЧаРівне.info

Вже 8 років у Рівному діє благодійний фонд «Скарбниця Надії», який допомагає важкохворим дітям. Його очільниця – Мар’яна Рева – колись працювала бухгалтером. Жінка зізнається, що особливого поклику до волонтерства у неї не було. Втім, коли вона на власні очі побачила, що діти в онковідділенні зовсім не пригнічені, як їй раніше здавалося, а навпаки життєрадісні та веселі – залишитися осторонь не змогла.

Більше читайте в інтерв’ю для порталу «ЧаРівне.інфо»:

Як давно у Рівному з’явився благодійний фонд «Скарбниця Надії» і з чого усе почалося?

- Ми з волонтерами провідували дітей в онковідділенні упродовж року і потім дізналися, що є дівчата, які створили Благодійний фонд «Скарбниця Надії». Ми вирішили об’єднатися і вже 8 років працюємо спільно як благодійний фонд. Зараз у нас троє працівників у фонді і близько 50 волонтерів.

Чому обрали саме таку назву фонду?

- Це вийшло абсолютно випадково, з самого початку мала бути зовсім інша назва. Засновники прийшли в реєстраційну службу, а назви, які вони пропонували, були вже «зайняті» (посміхається). Найперше мала бути назва «Опіка», бо так називався проект дівчат.

Розкажіть, будь ласка, про напрямки Вашої роботи.

- Завжди нашим основним напрямком була дитяча онкологія. У 2012 році ми перші в Україні заявили про те, що дитяча онкологія не фінансується, ми почали з прес-конференції, потім кілька акцій проводили. Станом на 2013-2014 фінансування вже значно збільшилося і останні роки з кожним роком воно все збільшується. Зараз в онковідділенні ліків тільки на залишку є на 10 мільйонів гривень, тобто основа для лікування є.

- У зв’язку з тим, що у 2018-2019 році державне фінансування дитячої онкології дуже хороше, ми зараз маємо можливість також займатися важкохворими дітьми в реанімації, опіковому центрі, допомагати діткам з ДЦП, - додала пані Мар’яна.

Що потрібно зробити для того, аби отримати допомогу?

- До нас звертаються батьки, ми беремо у них пакет документів, заяву, фото дитини, описуємо людям ситуацію, розміщуємо в Інтернеті інформацію і шукаємо кошти. Ми не беремося лише за ті випадки, як потребують лікування за кордоном, бо це дуже великі кошти і ми не маємо такої можливості.

- Здебільшого, люди хочуть допомагати маленьким дітям. Навіть для підлітків збирати кошти дуже важко, - поділилася очільниця благодійного фонду.

Що, особисто у вас, стало покликом до волонтерства?

- До «Скарбниці надії» я працювала бухгалтером, поклику до волонтерства у мене не було. Якось мене попросили здати кров для дівчинки Настуні. Я прийшла в онковідділення і у мене було дуже серйозне враження від того, що я побачила. Я думала, що онкохворі діти лежать і помирають, але ми все-таки можемо їм чимось допомогти. Виявилося навпаки – вони бігають, граються, сміються, розказують про те, які їм там капельниці поставили. Вони живі, справжні, вони діти! Так склалося, що я не змогла тоді здати кров і сама почала шукати кров для Настуні. Наступним шоком для мене стала інформація, що дуже важко знайти донорів крові. Я обдзвонила дуже багатьох знайомих, в більшості вони не могли цього зробити через певні обставини. Помаленьку воно мене затягнуло. Потім стало зрозуміло, що треба вибирати – або робота, на якій я працювала, або розвиватися в напрямку благодійності.

Які умови в дитячому онковідділенні в Рівному?

- Умови в онковідділенні хороші, але там потрібно робити одномісні бокси. Там зроблений ремонт, хороші ліжка, є обладнання, все є, але дуже маленькі палати і це дійсно проблема.

- Спочатку воно відкривалося як невеличке тимчасове відділення. З часом дітей стає більше за рахунок того, що більшість лікуються все-таки в Рівному, бо раніше їздили у Львів, Київ. Зараз практично немає батьків, які відмовляються від лікування, раніше таких було більше. Вони всі лікуються, тому місць немає. Це не пов’язано з якимось «скачком» онкозахворювання, а з тим, що батьки стали більш свідомі і вони лікують, - пояснила Мар’яна Рева.

Який настрій панує серед маленьких пацієнтів?

- Більшість дітей веселі, батьки намагаються оптимістично дивитися на ситуацію. Взагалі, діти в онковідділенні стають дуже дорослими. Дітям, які через це пройшли, можна відразу років 5-7 «накинути». Вони психологічно набагато доросліші. Їх цікавлять зовсім інші речі, вони вже не діти. Ми дітьми називаємо до років 10, а далі вони вже рахуються у нас старшими.

- Також, діти дуже люблять і завжди чекають на волонтерів. Приходять наші друзі «Лікарняні клоуни», інші волонтери читають казки, проводять творчі заняття.

- За нашими підрахунками, відсотків 60 дітей успішно одужали і повернулися додому. Є дівчата, які народили своїх дітей. Більшість пацієнтів повертаються до нормального життя, - зауважила пані Мар’яна.

Ми не ставимо собі задачі врятувати всіх. Ми ставимо задачу допомогти, а допомогти можна практично будь-якій людині. Тому, щоби ми не робили - ми успішні, тому що ми можемо допомогти.

Картка фонду 5169 3305 1506 8762, сайт - https://skarbnitsya.org/.