"Пузатий тато": рівнянка поділилася зворушливою історією

Новини Рівного - ЧаРівне.info

Проект "Найкращий Тато року" у Рівному набирає обертів. Зворушливою історією про свого чоловіка Басюка Романа Остаповича із нашою редакцією поділилася його дружина Валентина.

Пишу історію по нашого тата, бо хочу йому подякувати за все, що він для нас робить.

Пузатий тато

Чому наш тато найкращий? А тому, що він наш тато, тому, що він нас любить, слухає і чує нас, допомагає нам і він завжди поряд…

Нашого тата звати Рома. Він у нас добрий і веселий, ніжний та люблячий. Нас у нього вже троє: я і двоє хлопців. Я відношуся до нашого тата толерантно, із відчуттям глибокої поваги, адже не так важко бути хорошим татом хлопців, як моїм чоловіком, а ще й у період вагітності та виховання.

Почну історію з того моменту, коли ми довідалися про вагітність, адже саме цей момент сповнив його очі щастям, а обличчю надав рис дорослості та серйозності. З цього часу, він як ніколи переживав за мене і за нас. Незважаючи на державну роботу та прив’язаність до місця та часу, нехтуючи зайвою хвилинкою на вихідних поспати, тато не пропустив зі мною жодного мистецького заходу: Львівський форум видавців, Шевченківське свято, фестивалі «Лісова пісня», «Оберіг» та багато інших. Він добросовісно, із відчуттям гордості їхав зі мною аби носити замість мене сумки із книжками та  гітару, був продавцем літератури та особистим офіціантом, фотографом, кінорежисером, піарменеджером та домогосподаркою. В принципі, він завжди з нами поряд, просто в цей період наш тато всі вищезазначені функції виконував із особливою турботою та відповідальністю.

Так наш тато став вагітним. Єдине, що на відміну від мене, доводилося усе робити тату. А тому, із тим же розумінням він добросовісно терпів мої токсикози, виконував гастрозбочені забаганки, заміняв дитині мене у ці «нелегкі» часи, особливо у періоди, коли я стояла над білим товаришем у вбиральні або зірочкою лежала у напівсвідомому чи безсвідомому стані на ліжку, на дивані чи на підлозі.

Вже на пізніших термінах вагітності мама, тобто я, сказала: «Хочу на Пузату маму!» А наш татко у відповідь: «Так точно!» І з квітня цього року почалася моя супер-пупер вагітність, а Ромчик став «пузатим татом». Чому я про це розказую, а тому, що майже всі лекції чоловік та старший син були зі мною. Якби можна було прийти на аквааеробіку чи на йогу, то пішов би і туди. При цьому, йому це справді було цікаво, бо ми все робили разом.  

А потім – плановий кесарський розтин. Мене поклали в переддень  пологів, щоб підготувати до операції. Наш татко був постійно з нами. Відлучався лише, щоб докупити необхідні речі і закупити мені полуниці та морозива, які я просто мусила наїстися перед пологами. Я собі у цей час спокійно куштувала полуницю і чекала на завтра, однак, тато не знаходив собі місця. Напевно, він був все-таки більш вагітним, аніж я.

Ми планували партнерські пологи. Операцію призначили на 21 травня. Напередодні зателефонувала секретар із Ради  адвокатів і повідомила, що на 12 годину 21 травня чоловік має прибути за відповідною адресою для прийняття присяги адвоката та отримання свідоцтва адвоката.

Наступного дня, близько одинадцятої години мене забрали на операцію. Татко був із нами. І так вийшло, що свідоцтво мали вручати саме в той час, коли мені робили операцію. Він сказав, що свідоцтво адвоката іще встигне отримати, а зараз він хоче отримати головне у житті свідоцтво – про народження дитини. Тому, махнувши рукою, без будь-яких вагань лишився із нами і нікуди не пішов.

Дитину через хвилин двадцять після операції одразу винесли чоловікові і поклали йому на груди. І чоловік сказав, що це був саме той момент, заради якого люди народжуються і живуть…

А потім, поки я була у реанімації, він кожні п’ять хвилин бігав до дитинки і перевіряв, чи все добре, фотографував і показував мені фотографії. Постійно бігав, то докуповував щось, то збирав речі по операційних та палатах, які там лишилися після пологів. Він дивився за мною, як за маленькою, щоб я не затулила носика дитинці, щоб правильно годувала, контролював, як малеча спить, як їсть і чи пісяє.

Тепер наш тато постійно з нами: вночі, в обід, увечері, на прогулянках і на заняттях, він купає і грається, у школі, на гуртках, на зйомках, на тренуваннях і на відпочинку… Одним словом, герой!

Щоночі наш тато добросовісно піднімається, бере сина на руки і вони гуляють, коли Максимчику, так старшенький назвав свого брата іще у животі, хочеться погуляти. А якщо йому хочеться поспілкуватися, вони говорять, правда я ні одного, ні іншого не розумію, можливо у них своя таємна мова?

І коли мама втомлена і сердита, а таке буває, то тато робить все можливе, щоб мені було комфортно, весело і легко, бо, як він каже, від настрою мами залежить настрій усіх в сім’ї!

Я запитувала, чи він не хоче відпочити від нас. Але він говорить, що без нас це не відпочинок, він хоче відпочити з нами, РАЗОМ! Можливо, у цьому сімейне щастя, а відповідно і щастя кожного!

Я написала цю статтю про нашого тата не для того, щоб похвалитися перед кимось, що він у нас такий хороший. Я це знаю і так. А для того, щоб йому щиро подякувати за те, що він робить для нас! За те, що він у нас такий є і що завжди поряд!

Дякую!!!

Мами, бережіть своїх татусів, бо вони у нас найкращі!

Більше історій читайте у рубриці "Тато року".