Як часто ви щиро посміхаєтеся? Скільки причин на день знаходите для того, щоб порадіти і здивуватися очевидному? У рівнянина Івана Сівака – неодноразового переможця чемпіонатів світу з танців на візках, здається, окрім вміння прекрасно танцювати є ще один дар – знаходити щось добре та позитивне навколо.
Для довідки: На початку грудня він виборов “золото” та “срібло” на чемпіонаті світу зі спортивних танців на візках. У категорії “Men’sFreestyleSolo” став кращим та здобув “золото” змагань, а у “Men’sSingle” спортсмен виборов друге місце. Загалом за його плечима сім перших місць з різних чемпіонатів світу. Іван Сівак – заслужений майстер спорту України.
Відео переможного танцю оприлюднили на сторінці “World Para Dance Sport”.
Розкажіть про ваш шалений ритм життя та графік. Як виглядає ваш день? Чи є ритуали обов’язкові?
– Мій улюблений ритуал – це кава зранку (сміється,- ред.). Не знаю, чи шалений мій графік, але він розписаний зранку й до вечора. На початку дня найважливіше – це розбудити, нагодувати та відправити в школу дитину. Це завдання не з легких, бо на початку ще треба розбудити себе (сміється, – ред.). Для мене головне – це навчання дитини, мої тренування – цьому я і присвячую левову частину часу.
У вас в «Інваспорті» написано: «Вони знають ціну перемоги», а яка ваша ціна перемоги?
– Кожен спортсмен знає ціну. Скільки вкладав у себе зусиль сам спортсмен, скільки –тренери і люди, які забезпечують відповідні умови для тренувань. На нашу перемогу працює дуже багато людей. Ви зараз перебуваєте в Рівненському регіональному центрі “ІНВАСПОРТ”, де є всі умови, щоб люди з інвалідністю могли займатися спортом, не думати про місце, інвентар, методики. Тут щодня працюють люди, щоб ми займалися в чистому залі, нас тут зустрічають щиро і з посмішкою.
А якщо порівнювати умови для тренувань деінде і тут?
– В жодному регіональному центрі немає такого залу як у нас. В основному – це маленькі офісні приміщення, а в нас є досить хороша база і для тренувань з танців, пауерліфтингу, настільного тенісу. Не в усіх областях є такі можливості. Що стосується інших країн, то коли ми виступаємо –для цього орендуються спортивні споруди, де ми виступаємо. І буває по-різному навіть у розвинених країнах можуть бути умови зовсім не пристосовані до нас. Все залежить від того, чи розвинений в тому регіоні той чи інший вид спорту.
У вас за плечима колосальний танцювальний досвід. Чи пригадуєте такий виступ, який став особливим, пам’ятним для вас?
– Є особливі моменти та переживання. Виокремити важко. Напевно, найперші виступи, нагороди. Вперше, коли ми зайняли перше місце було неочіковано, далі ми вже зрозуміли, що потрібно тримати планку і орієнтуватися на кращий результат. Перші медалі – найпам’ятніші.
Що є вашим мотиватором? Ми часто боремося із лінню, невпевненістю, що вам допомагає?
– Ми всі люди. Головне – не боротися, бо на це треба багато ресурсу і це тебе швидше поглине. Є інші моменти, на яких потрібно концентруватися, приділяти час. Щоб не боротися з лінню потрібно змінити фокус та зайнятися чимось цікавим. Потрібно стати продуктивним.
У вас така складна доля, свої пережиті випробування і, в той же час, така легка посмішка – як так вдається? Не жалітися, не нарікати, а бути оптимістом?
– Жалітися – це не в користь, теж не продуктивно. Коли це розумієш, то женеш такого характеру думки і йдеш далі. Звісно, бувають моменти, коли навертаються сльози, але, коли ти аналізуєш цей стан, то розумієш, що ти не плачеш за кимось, чимось, а просто шкодуєш себе. Потрібно йти вперед і більше займатися самовихованням.
Продовжіть речення…
Моя найулюбленіша країна… Україна.
Я хочу, щоб у Рівному з’явилося… хочеться, щоб було більше безбар’єрного середовища. А взагалі цей рік, який минув відкрив для мене наше місто з іншої сторони: я потрапив у спільноту людей,яка займається вуличними, соціальними танцями –це спільнота сальси, аргентинського танго. Це відкриття дало мені багато знайомств із людьми, які займаються чимось цікавим. Я б хотів, щоб у Рівному ми більше бачили того, позитивного, що є у нашому місті.
Потрібно більше знати своє місто та своїх людей, люди в нас – неймовірні!
У вільний час я обожнюю… дивитися фільми.
Сенс життя… в дітях.
Даруйте за особисте питання, але ваша втрата – ваша дружина, як вдалося пережити, зібратися, повернутися ?
– Я не сам. Якби людина була сама їй довелося варитися у своєму казану, своєму горі і жаліти себе. А так, як я розумію, що в мене є відповідальність за нашу дочку, син вже старший є, внучка і ти розумієш, що мусиш брати себе в руки. Тоді ти по-іншому розумієш процеси в житті, відкриваєш їх по-новому, намагаєшся знайти вихід і свій шлях.
Ваша доня Даринка – скільки їх років, чим захоплюється?
– Їй – десять. Грає на фортепіано. Мені дуже подобається, що вона займається, хоч не завжди з охотою,але я бачу її прогрес . Коли їздимо на новорічні свята до бабусі, то беремо електронне фортепіано з собою і слухаємо, як вона грає.
Щоб побажали усім?
– Шукати позитив у собі, навколо себе і ніколи не бійтеся. Пам’ятайте ваші двері обов’язково відкриються!
svoi.media