Ігор Романов: "Мрію про український прапор на NASCAR"

Новини Рівного - ЧаРівне.info

Це в робочий час він – головний оператор телеканалів «Україна», «Україна 24» та «Футбол 1/2/3». А от у час дозвілля рівняин Ігор Романов – завзятий автогонщик, неодноразовий призер всеукраїнських змагань, а ще – перший відомий нам українець, який готується стартувати в європейській серії знаменитої автофраншизи NASCAR. СпортАрена розпитала, як потрапити в головні перегони «машин з мускулами», що для цього треба та в яку копієчку це «влетить».

— Ви можете стати першим українським гонщиком на NASCAR. А скільки треба років до цього готуватися? Коли ви вперше сіли за кермо й зрозуміли, що автогонки – це ваше?

— Автогонками почав цікавитися у середині 90-х років. Мені просто стало це цікаво, я навіть не знаю, чому так вийшло, але просто подивився трансляцію, мені сподобалося і я вирішив якось більш заглибитись у цей спорт. Звичайно, спершу була «Формула-1» – все, що можна було побачити по телебаченню, читав спортивні газети, намагався знаходити якусь інформацію із будь-яких джерел, адже інтернет тоді ще не був розповсюджений настільки.

Далі мені стало цікаво, що у нас в Україні відбувається з автомобільним спортом. У 1995 році я поїхав до Львова на Гран-прі по кільцевих перегонах (я тоді мешкав у Рівному і мені нескладно було поїхати). Я подивився на кільцеві перегони, познайомився з рівненським гонщиком, чемпіоном України Сергієм Пелешком, який тоді брав участь у чемпіонаті України шосейно-кільцевих перегонів.

Потім в моєму житті з’явився американський автоспорт, тому що було сумно дивитися на «Формулу-1», вона стала мені стала не дуже цікавою. Я побачив, що є американські перегони – спочатку «ІндіКар», а потім, десь наприкінці 90-х, я побачив на одному з німецьких каналів NASCAR. Я знав про ці гонки раніше, але ще не бачив повної трансляції. Мене це вразило, і далі я шукав вже можливості дивитися саме NASCAR. Десь від 1999 року я відслідковую практично всі етапи NASCAR, адже американська серія має свої підрозділи в Канаді, Мексиці, та й у Європі біля десяти років тому ця серія з’явилася.

— Якою була ваша перша машина?

— «Пежо 307».

— Це досить далеко від гоночної машини…

— Так, звичайно. Тут навіть не потрібно порівнювати, тому що одна справа – звичайний формат їзди, коли ти їдеш на роботу, по місту чи між містами, інша справа – коли ти керуєш авто у спортивному форматі.

Я кермую від 2006 року, і мені здавалося, що я роблю все вірно, їжджу правильно і так далі, але у мене завжди була ідея спробувати себе на гоночній трасі. Спершу просто ідея, я й не думав, що вона може бути реалізована, тому що розумів, що це дорого і складно, але… Якось так склалося, так зірки зійшлися, що в 2016 році, десь навесні, я побачив об’яву однієї з гоночних шкіл у Києві, на автодромі «Чайка». Подзвонив до них, кажу: «Хочу навчитися спортивному водінню. Мені цікаво спробувати хоч один раз виїхати на гоночну трасу автодрому «Чайка», проїхатись на спортивному автомобілі і відчути, як це. Цікавитись – цікавлюся, але самому спробувати дуже хочеться». Вони відповідають: «Гаразд, приїжджайте». От я й пішов до них, пройшов курс.

— Головні висновки, які ви зробили для себе, пройшовши курс гоночного водіння?

— Зрозумів, що я до цього нічого не вмів. Робив дуже багато речей неправильно – починаючи від тримання керма, гальмування, роботи зі щепленням… Тобі здається, що ти все робиш правильно, але ти не можеш відчути неправильність цього, поки не потрапиш в якусь екстремальну ситуацію, не дай Боже, на дорозі. А коли ти в таку ситуацію потрапляєш, то оця недостатність твоїх навичок дається взнаки.

На «Чайці» мені показали, що є можливість на майданчику відпрацьовувати те, що відбувається, коли машина йде в занос і так далі. У ті різні моменти, коли ти вже набираєшся навичок, у тебе рівень піднімається, правильно керуєш і гальмуєш, правильно працюєш зі щепленням. Ти починаєш відчувати свій автомобіль, і тоді вже можна говорити про спортивне водіння, тому що до цього на трасу виїжджати рано, бо все закінчиться на першому-другому повороті.

— Основні відмінності, які відчуває звичайний водій, коли сідає за кермо спортивного автомобіля? Що там не так порівняно зі звичайною машиною?

— Які відмінності? Є різні типи спортивних автомобілів, але їм усім притаманна мінімальність комфорту. Тобто, все зайве прибрано зі спортивного автомобіля. Я починав свою спортивну кар’єру на автомобілі «ВАЗ 2108», який був повністю обладнаний під кільцеві автоперегони – там, в принципі, є одне спортивне сидіння, спортивна підвіска, мінімальна кількість усіх приладів на дошці приладів, спортивне кермо. Зручності й комфорту, як такого, там нема. Треба адаптуватися.

Зате там у машині є каркас безпеки. Туди досить важко залізти, ти сидиш як у ковші, тебе там затискає, пристібаєшся ременями безпеки, які дуже щільно застібаються у 4 або 5 точках, щоб у разі аварії або перевороту машини з тобою нічого не сталося.

Підвіска набагато жорсткіша, ніж на звичайній машині. Там комфорт не потрібен, а треба, щоб машина їхала швидко та правильно в екстремальних умовах, щоб трималася на поворотах. На звичайній машині набагато легше перекинутися на повороті, ніж на підготовленій спортивній. Якщо з тобою щось стається, не дай Боже, на звичайній машині, де у твого автомобіля звичайні перестороги, у тебе менше шансів обійтися легким переляком, ніж у спортивній машині. Найважливіше, що є, — це елементи пасивної безпеки. Той же міцний каркас, гарно пристебнуте спортивне сидіння.

— Чи реально було б на такій спортивній машині проїхатися по місту? Які були б незручності і відчуття?

— Реально, якщо вона має цивільний технічний паспорт (не всі спортивні автомобілі його мають, бо є спортивні техпаспорти, які дозволяють машину везти на гонку, але не користуватись нею під час їзди).

Є різні типи спортивних автомобілів: і повністю спортивні, і адаптовані під спорт, але вони є дорожніми автомобілями (є гонки типу Тайм-аттак, там люди виїжджають на офіційне змагання на «Чайку», але вони на цих машинах також їздять по місту). Звичайно, реально проїхатися вулицями, але… Навіщо? Спортивна машина дуже потужна, жорстка в водінні, має свою витрату пального.

— Тепер про спортивну структуру автоспорту. У футболі все дуже просто – є Друга ліга, Перша ліга, Favbet Ліга, вище – єврокубки та збірні. А як у NASCAR?

— Є найголовніший дивізіон – це американський NASCAR Cup Series. Це те, до чого намагаються дістатися всі. Там найпотужніші машини, найкращі пілоти і найкращі траси, але це проводиться тільки в Сполучених Штатах Америки. NASCAR Cup – квінтесенція усієї франшизи NASCAR.

NASCAR – це дуже велика структура. Вони мають в Америці три основних гоночних дивізіони – NASCAR Cup, NASCAR Xfinity Series і NASCAR Outdoor Truck Series. Потім вже ідуть різні регіональні, національні дивізіони, їх дуже багато реально. Є програми окремо для молоді. Є чемпіонати штатів. Є різні підрозділи, які відрізняються якимись технічними умовами автомобілів.

Є підрозділи за межами Сполучених Штатів Америки. NASCAR дуже ревно ставиться до всього, що пов’язане з ними, і не дає дозволи наліво-направо тим, хто хоче проводити гонки під егідою NASCAR, дуже складно з ними домовитися. Європейці ще здавна хотіли провести в себе щось на кшталт NASCAR. Були намагання, але вони не отримували довгі роки ніяких дозволів, хоча використовували фактично ту саму техніку, яку купляли в Штатах (вона вже від’їздила у США і можна було на ній влаштовувати змагання тут, в Європі).

Але NASCAR довго не давав дозволу, це були несанкціоновані гонки. Тільки від 2012 року європейці стали під крило NASCAR, отримали легітимність і на даний момент Whelen Euro Series є єдиною санкціонованою серією під егідою NASCAR в Європі. Така сама серія є в Канаді, в Мексиці – і все. І більше ні в якому регіоні такі гонки не проводяться, хоча фанатів по всьому світу дуже багато.

— NASCAR називають останньою «олдскульною» гонкою. Чому?

— Багато хто скаже, що це останні справжні гонки, які залишилися в світі. Вони не перенавантажені технологіями, дозволяють відчути справжність того духу, який був колись. Без електроніки, з карбюраторами, на серійних автомобілях. Ближче до народу.

Те, що там не настільки високо розвинуті технології, зроблено спеціально, щоб приблизити усю цю серію до людей. Але головна серія NASCAR Cup зараз іде по шляху інших серій, вони теж вводять дуже багато дорогих технологій, насправді, там і гонорари великі, і бюджети команд дуже великі. Але в нижчі серії потрапити і навіть зробити свою команду там – реально, в якусь «Формулу» попасти набагато складніше.

— А в якому дивізіоні змагань франшизи NASCAR ви сподіваєтеся стартувати цього року?

— У Європі є три дивізіони. Два вищих – EuroNASCAR Pro і EuroNASCAR 2. Я їду в «Club Challenge», це третя серія. Звідти можна з часом дорости до більш високих дивізіонів. До слова, в NASCAR стартують багато колишніх і майбутніх гонщиків інших престижних серій – як Формули 1. І всі учасники – навіть титулований Жак Вільньов – стартують з такого ж рівню, як я. А саме, з тестів NASCAR.

Великої різниці між дивізіонами нема – єдине, що у нас немає контактної боротьби, а просто гонка на час. Це логічно: новачкам треба звикнути, бо автомобіль специфічний, до нього треба призвичаїтися, тому що якщо ти виїжджаєш, не маючи досвіду на такому автомобілі, це може закінчитись погано, навіть якщо ти багато часу віддав підготовці на треку «Чайка». Для старту це відмінна можливість познайомитися з автомобілем.

— У які «копієчку» влетить старт у європейській серії?

— Участь в одній гонці такого формату, в якому їду я, коштує десь 4 000 євро. Це те, що має заплатити пілот або спонсор пілота за участь. У мене трішки інші умови, я не можу розголошувати всі таємниці контракту, але давайте саме цю суму брати за основу. Все інше – це дорога, проживання, екіпірування, яке треба привезти з собою. Це все дуже бюджетно насправді, тому що сезон навіть в українських шосейно-кільцевих перегонах вам вийде практично в такі самі гроші, якщо ви їдете на класній швидкій техніці, використовуєте потрібну гуму і так далі. Тільки якщо ви їдете на машині низького класу, буде дешевше.

— У вас обов’язково повинна бути своя команда, чи можете приєднатися до якоїсь із існуючих?

— Я підписав контракт із серією NASCAR, і на даний момент чекаю, коли вирішать, за яку команду я буду їхати. Там у різних людей різні умови контракту. У мене контракт такий, що я підписую його із серією, вони мені роблять спеціальні умови, бо їм цікаво, щоб цей спорт розвивався в нашому регіоні, щоб про нього тут знали, зробити NASCAR якусь промоцію у Східній Європі. Вони зацікавлені в тому, щоб люди з України їхали до них. Тому я ще не можу сказати, за яку команду я буду їхати.

Це, звичайно, буде команда, в якій є пілоти серії EuroNASCAR Pro і EuroNASCAR 2. Ми будемо всі їздити на одній і тій самій машині всю серію в усіх трьох гонках. Тобто, я поїду на тій самій машині, що й хлопці з «Pro» і «2» в суботу та неділю. Така-от ситуація, але це дуже гарний спосіб зайти в серію, познайомитися з автомобілем, подивитися, як це все працює зсередини. Я маю досвід в українському автоспорті, їжджу ще в чемпіонаті України по трекових гонках. Але у нас рівень трішки не дотягує до серйозних автомобільних змагань, тому мені треба звикнути… А там вже, хто його зна, познайомимось, може, будуть якісь більші можливості. Можливо, і в Америку можна буде потрапити. Все можливо, було б бажання, та й можливості треба шукати.

— Я подивився автопарк цих гонок і із здивуванням виявив, що 90% машин – це або «Форд Мустанг» в модифікаціях, або «Шевроле Камаро» в модифікаціях. Чому так? Це найбільш підходящі для цих вимог машини?

— Ще там є «Тойота Кемрі», три форми кузова. У NASCAR є особливості побудови машин, і так склалося уже давно, що є три компанії, які бажають брати в цьому участь. Це – «Форд», «Шевроле» і американський підрозділ «Тойоти». Ще був «Додж» колись. Зараз от вони працюють з цими трьома. Тут важко сказати, чому саме так на даний момент, але воно є так історично, і це суто американська система.

— Якщо NASCAR свідомо обмежує технологічне переобладнання серійного автомобіля, то чи правильно я розумію, що тут на перший план виходить якраз майстерність водія?

— Абсолютно правильно. В автомобілі практично немає ніякої допоміжної електроніки. Це як у картингу – ви сідаєте за кермо і у вас є лише ваш мозок, ваші руки, ваші ноги та розуміння, що і як ви робите. І є потужність вашого двигуна. Все залежить від вас – заносить вас на повороті чи ні, можете ви когось обійти чи ні. Електроніка – так, звичайно, вона дуже допомагає пілотам, але це все технології, які доступні тільки великому капіталу. Хто хоче спробувати справжні перегони без всього електронного наповнення, де різні системи вирішують багато проблем за пілотів, то NASCAR — найкращий для того, аби спробувати себе. Ти просто сідаєш і повністю керуєш автомобілем, за тебе ніхто нічого не думає і не вирішує.

— Хоч це серійний автомобіль, «зовнішність автомобіля», а насправді, звичайно, все перероблено, кастомізовано, вдосконалено. Якою може бути вартість такого легковика?

— Б/в, але в ідеальному стані, можна знайти за ціну до 50000 євро. Інше питання – скільки її треба доводити, вдосконалювати. Саме тому NASCAR Whelen Euro Series правильно робить, що в однієї команди одна доведена машина потрібного класу. Це шанс для початківців спробувати справжні гонки без власного авто.

— А в Україні на гонках ви їздите на власному автомобілі?

— Ні, я беру в оренду у Сергія Пелешка, про якого я згадував. Ми познайомилися в 90-х, наша дружба триває вже багато років. Він – чемпіон України, їздив ще за Радянського Союзу в автокросі, кільцевих перегонах і так далі. Дуже досвідчений спортсмен, який запросив мене в чемпіонат України по трекових гонках і мені дуже допомагає. У нього є автопарк, а у мене просто нема часу і можливостей тримати свою машину. Її треба обслуговувати, мати механіків, займатися цим. Якби я займався суто автоспортом, то це можливо, але так як я працюю на телебаченні і в мене дуже багато роботи – то ні…

Колись у мене була ідея взяти машину, її обслуговувати, але це утопія на даний момент… Коли немає вільного часу, мені простіше взяти гроші, приїхати, сісти і поїхати.

— Тоді прошу порівняти ці два автомобілі. Я бачив фото, де ви на фоні наскарівського «Шевроле». А яка у вас в Україні і наскільки відрізняються її характеристики?

— Абсолютно відрізняються. У мене «Фольксваген Гольф»,який спеціально підготовлений під трекові автоперегони. Та й потужність двигуна абсолютно різна. В Україні у мене передній привід і мотор десь на 150-160 к.с., а там задньопривідна, набагато потужніша машина на 400 кінських сил.

В Україні коротші треки – або гарова доріжка, або ґрунт, а там – асфальт. Це інша специфіка, але ці дисципліни чимось схожі, тому що у нас в українських трекових гонках ми їздимо на овальних треках, а це – суто американська історія. У США трішки інші дистанції, інша кількість автомобілів, але по духу своєму воно дуже схоже й близьке, тому що це овальний трек. Ми в’їжджаємо, у нас лівий поворот, проїжджаємо чотири кола – і так 6-8 заїздів за гонку, по чотири машини стартує.

Насправді, це дуже цікаво для глядачів, тому що все компактно, вони все бачать. Я вважаю, що трекові автоперегони – це зразок народного спорту, до якого може долучитися багато хто, тому що він дуже бюджетний і цікавий, компактний і азартний. Там є можливість прямої боротьби на треку, але все це не потребує якихось великих вкладень. Хіба що гума, але вона сильно не зношується, тому що ми їдемо по гаровій доріжці. Не потрібно якихось супервкладень по двигунах, тому що у нас коротка дистанція, не потрібні дуже потужні двигуни.

І американський автоспорт NASCAR, в принципі, будувався на тій самій філософії, тому що на початку це була серія для простих людей. Навіть коли вона починалася, а це було ще до Другої світової війни, це була суто розвага для якихось власників машин, які виїжджали на своїх машинах. А потім вони вирішили зробити цей чемпіонат, об’єднати всіх любителів гонок. Їхня філософія близька до людей, тому що NASCAR дуже відкритий до фанатів.

У «Формулі-1» ви не потрапите в бокси, не поспілкуєтеся з пілотами, якщо не маєте чи якоїсь суперкрутої акредитації чи величезної купи грошей для спонсорства. А в NASCAR ви можете прийти на «грід волк» або до боксів перед стартом, поспілкуватися, взяти автограф, сфотографуватися з зірками, не меншими, ніж пілоти «Формули-1». Ця відкритість дуже приваблює глядачів, і в Європі та сама філософія. Все так само робиться: оці фестивалі, де ти теж можеш підійти, взяти автограф, поспілкуватися. Я особисто спершу поїхав на європейські гонки з фотоапаратом, щоб подивитися, як це все робиться. І на гонках зустрівся із самим Боббі Лябонте – в інших гонках побачити зблизька на автодромі улюбленого гонщика просто нереально.

— Що вимагає серія NASCAR Whelen від претендента на участь у турнірі? З чого починається ця історія?

— Просто так потрапити туди, звичайно, не можна. У них є програма рекрутингу для новачків, яку вони проводять у міжсезоння (у них закінчується сезон восени, наприкінці жовтня, і починається в квітні). Повідомляється, що будуть проводити тести, і якщо хто хоче – може подавати заявки. Вони пишуть: «Ми розглядаємо усі заявки, навіть якщо ви пілот картингу чи електронної гоночної серії, тобто грали тільки на симуляторі». Є такі історії в NASCAR, навіть в головній американській серії, коли пілоти потрапляли туди, маючи великий досвід і багато перемог на симуляторах. Це дуже здорово, що можна потрапити навіть так.

Претенденти надсилають свої гоночні резюме, пишуть, хто вони такі, де їздили, чому хочуть в NASCAR, і відправляють на електронну пошту. Я відправляв так два роки і на третій рік отримав запрошення: «Так, ви нам підходите, давайте, приїжджайте до нас на трек і проходьте тест».

Коли майбутні пілоти приїжджають, вони спочатку дивляться резюме, проводять інструктаж, і потім вони вже вирішують. Якщо ти більш-менш їх влаштовуєш, вони з тобою проводять бесіду і кажуть: «От є така пропозиція. Ми б хотіли попробувати вас у цьому дивізіоні».

Звичайно, тобі потрібна особиста частина бюджету пілота, якісь спонсори, частину вони готові перекрити за свій рахунок, якщо ти їм підходиш. От і все. А щодо всього іншого – так, екіпірування важливе, медична страховка. Ліцензія автогонщика в мене національна, я просто беру відкріплення в Федерації автоспорту України з підтвердженням, що я можу брати участь у змаганнях за кордоном. Та й усе.

— Наскільки близьким є вже зараз ваше знайомство з NASCAR?

— Поки це був один тест, де в мене було два виїзди на трасу. Це весь мій досвід зараз. Перед моїм дебютом буде ще один тренувальний виїзд в той самий день, потім – ще два залікових виїзди, і все. Звичайно, хотілося б більше зануритися і провести якісь тести, тренування, але на даний момент це організаційно неможливо – не всі команди ще мають навіть свої машини. Ну, нічого. Тим цікавіше очікування старту!

— І як воно?

— Вражаюче! Мені «пощастило» потрапити на зливу, але все одно машина – задньоприводна без електроніки! – була керованою! «Хитнуло» на третьому колі, але, загалом, призвичаївся. Це неймовірне відчуття – кермувати на трасі легковиком із такою ж кількістю кінських сил, як у тягача дальнобійників.

— Чи є якийсь закритий, суто для гонщиків, інтернет-магазин, де можна купити собі костюм, якісь потрібні аксесуари, врешті-решт, якийсь навчальний комп’ютерний симулятор? Є таке централізоване у NASCAR чи ви все шукаєте самі?

— Звичайно, є – і не закрите, а в відкритому досвіді. Є декілька виробників в світі, які виробляють гоночне екіпірування. Їх є багато, насправді, цих імен брендів. А ти вже собі вибираєш, що тобі потрібно, і все.

Я особисто вибираю таке екіпірування, щоб воно було зручним. Одна справа – як візуально воно виглядає, інша справа – щоб було зручно, коли ти їдеш в гонці. І все. Я думаю, що колись давно це було складно, але зараз час інтернету, електронних розрахунків, тож це не проблема взагалі.

— У NASCAR Whelen Euro Series – 7 етапів за сезон. Ваша заявка означає, що ви візьмете участь у всіх 7-ми раундах?

— EuroNASCAR Club Challeng» — це чотири етапи на рік, але я планував їхати на три з них, тому що один етап припадав на матч збірної України в Румунії, на якому я мав працювати з каналом і 18 червня я не міг бути на автодромі «Most». Але втрутилися карантинні заходи щодо COVID19. Етап у Валенсії, на який я мав їхати в квітні, перенесений на 29 жовтня (планувався першим у сезоні, винесений на кінцівку). Потім – «Зольдер» у Бельгії (це теж знаменита і легендарна траса) та «Гоккенгаймринг» (там проводяться вже багато років етапи «Формули-1»). Це має бути аж у жовтні місяці.

— Я подивився усі ці треки і перше, що я побачив, це Валенсія – там відразу сім крутих поворотів. Де ж класичний наскарівський овал? Як тут їздити?

— По-перше, винятки є і в Америці. У США гонки проводяться, переважно, на овалах, але є декілька дуже популярних етапів (які, до речі, проводяться давно), де проводяться гонки на звичайних конфігураціях загальноприйнятого типу, а не на овалах, щоб глядачам було цікавіше.

На овалах дуже цікава боротьба, я дуже люблю такі гонки. Треба просто розібратися, хто є хто, тоді це стає дуже цікаво і непередбачувано. Звичайні конфігурації теж, насправді, непередбачувані, і тому в Америці це практикується.

А в Європі в серії NASCAR – ще тільки один овал, в Голландії (називається «Raceway Venray»). Там проводять етап посеред літа, але Club challenge там не буде, бо на овалі їздити дуже складно, для нього потрібна особлива підготовка. Я дуже хочу найближчим часом, можливо, не цього року, уже взимку, поїхати на тести до Венрею в Нідерланди…

— А в чому різниця? Здавалось б, тут сім крутих поворотів, а там передбачуваний овал, чому там важче?

— На овалі висока швидкість і завжди справа бетонна стіна. Коли в тебе задньопривідний автомобіль, дуже легко втратити керування, «втратити машину», і просто влетіти в цю бетонну стіну. А тут немає безпечних для вильоту зон, як на звичайних автодромах. Тут реально бетонна стіна. Тобто, якщо ви помиляєтеся, ваша потужна дорога машина летить в бетон – і все.

Мій колега-автогонщик Євген Соколовський (до речі, він родом з України, з Одеси) їздив декілька років на овалах у спеціальному голландському чемпіонаті «Lmv8 Oval Series». Розповідає: «Треба тренуватися, бо інакше це буде однозначно аварія, який би досвід ти не мав. Це абсолютно інша специфіка».

Я його думці безперечно довіряю: він вже 20 років мешкає в Дюссельдорфі, має значний гоночний досвід, теж буде їхати в європейській серії NASCAR цього року. Сподіваюся, у мене буде раніше можливість поїхати і хоча б просто провести якісь тренування на овальній трасі: подивитися, як себе веде машина, що ти відчуваєш при цьому, тому що одне діло – дивитися трансляцію по телебаченню, інше – спробувати самому.

— Зараз ви вже знаєте, що ви – учасник гонки, на яких трасах ви будете їздити і в які дати. А як виглядає ваша підготовка, тренування? Адже в Україні таких трас, як у Валенсії, немає, я думаю.

— У нас справді немає таких трас, і, до речі, нема тут у мене такої техніки. Тому тренуюсь я на дому. Я не перший сезон співпрацюю з автошколою Sdrive. Вони дуже багато для мене зробили, ще коли я готувався до участі в українських змаганнях.

Зараз, звичайно, у нас трішки більш важлива історія в плані підготовки, тому ми тренуємося на задньопривідній BMW, виїжджаємо на кільце «Чайки», тренуємо ковзання, щоб я міг швидко їхати на такій машині, як у NASCAR. Я треную тримання машини, тому що задньопривідний автомобіль більш «ніжний», його простіше пустити в занос. Тренуємося постійно, два-три рази на тиждень, і відпрацьовуємо все – від елементарних до більш складних моментів. Плюс у мене є картинг, ще хочу спробувати автосимулятори, це теж допомагає, насправді. Звісно, планую поїхати в Валенсію, щоб ознайомитися на місці з трасою.

— Симулятор потрібен саме професіональний чи піде, скажімо, звичайна комп’ютерна гра?

— От тут мені важко сказати. У нас є люди, які мають професіональні автомобільні симулятори, я вже їх опробував. Професійний симулятор – дуже корисна річ, тому що скільки б ви не дивилися чужі онборди з камер гонщиків, які є в інтернеті, ви наче все розумієте. Але коли самі виїжджаєте на трек – все забуваєте і нічого не розумієте. Ви все робите не так, дуже багато помиляєтеся. У грі цих деталей не роздивитися, а от симулятор – дуже реалістична штука. Якщо він професійний, ви відчуваєте, як себе веде машина.

Не хочу залазити в якісь там дебрі, щоб не образити комп’ютерні ігри. Можливо, там і є супер-професіональні та реалістичні. Але мені корисніше готуватися в професійному симуляторі. Хоча і там немає навантаження на кермі, це дуже корисна річ в плані траєкторії та детальності траси.

— Який загальний стан українського автоспорту на сьогодні? З одного боку, я пам’ятаю, у нас був навіть свій учасник ралі «Дакар» Вадим Нестерчук, з іншого боку – у «Формулі-1» точно нікого не було навіть на рівні підготовчих дивізіонів. Що у нас у плані автоспорту, хто виділяється, в яких видах спорту?

— У нас є люди, які розвивають автоспорт, беруть участь в європейських і світових змаганнях. Але їх ніхто особливо не підтримує, наскільки я розумію, вони їздять просто за свій кошт, в своє задоволення. Може, одиниці мають якусь підтримку, але не афішують цього всього.

Насправді, є багато фанатів цієї справи, які хочуть себе спробувати. Але, на жаль, в Україні немає сучасного автодрому. «Чайка» морально і фізично застаріла, ще з часів Радянського Союзу там нічого не реконструювалося. Тож вона дуже небезпечна. Якщо брати сучасні вимоги, то на «Чайці» кільцеві перегони проводити взагалі неможливо, тому що вона не підходить під стандарти безпеки.

У нас є кросові траси, тож автокрос розвивається, але він не підтримується державою ніяк, на жаль. Зараз такі часи, що криза за кризою, не зрозуміло, що буде завтра, хитає з однієї сторони в іншу, тому і спонсори не дуже хочуть вкладати в автоспорт, бо не зрозуміло, що буде з ним завтра.

В Україні дуже потрібно збудувати сучасний комплекс, тому що у нас немає такого, як навіть у сусідній Білорусі є, а також у поляків, румунів, інших сусідів. А у нас нічого такого немає. Ми відстаємо дуже сильно. І якщо ти їдеш брати участь у європейських чи світових змаганнях, різниця колосальна і її не здолати.

У нас є значні гонщики – як Сергій Малик, який на мотоциклі практично кожного року ставить рекорди на Бонневілі (це легендарне соляне озеро, і Малик двічі побив там рекорди швидкості). А хто про це говорить? Прочитали і забули. Це нікому не цікаво.

Мені дуже хочеться, щоб про Україну знали у світі. Щоб в автоспортивному світі побачили, що у нас є швидкі пілоти, що нам цікавий автоспорт, що ми розуміємо, що таке NASCAR, що ми не з якогось дикого краю. Мені дуже цікаво, і я думаю, що хлопцям, які їздять на гонки в різних дисциплінах, теж цікаво. Стартувати навіть не заради самих себе, а щоб почули, що таке Україна, підняти український прапор.

Приємно, що є позитивна реакція на мої пости в соціальних мережах про те, що я поїду в NASCAR. Люди лайкають, їм це подобається. Можливо, знайдуться колись інвестори, які захочуть щось збудувати.