Хореограф Наталія СТОРОЖУК: «Щоб танцювати – потрібно думати!»

Фото ілюстративне

Енергійна, оптимістична, цілеспрямована і наполеглива, рівненський хореограф Наталія Сторожук вміє мріяти, а потім перетворювати свої мрії у цілі та досягати їх, вміє створювати диво – і на сцені, і в житті. Напередодні танцювального шоу "MJ" від "Light Dance Company" у постановці Наталії Сторожук, яке відбудеться цими вихідними у Рівному, іменитий рівненський хореограф розповіла нам про історію створення Школи, специфіку своєї роботи, своїх вихованців, роль мистецтва у житті, стосунки з чоловіком та друзями, свої недоліки, ставлення до слави, участь у популярних телепроектах та ще про багато чого цікавого.

Ця жінка встигає все! Як їй це вдається - загадка для оточуючих! Але інколи здається, що вона – одночасно у декількох місцях: займається постановкою танців, вирішує якісь управлінські завдання, знаходить час, щоб поспілкуватися з найменшими учнями-«першачками», розробляє ідеї майбутніх костюмів і ночами клеїть блискітки на сценічний одяг своїх вихованців. Вона зробила неймовірне. Коли 19 років тому Наталія Сторожук разом із однодумцями створювала Школу сучасної хореографії при Палаці дітей та молоді, ані вона сама, ані педагогічний колектив навіть уявити собі не могли масштабу роботи та масштабу майбутнього успіху свого проекту.

Сьогодні ж Школа, ансамбль «Light» та колектив «Light Dance Company» дивують своїми танцювальними шедеврами не лише рівнян, а й західних спеціалістів, вражають майстерністю виконання та грандіозністю своїх шоу, вмінням торкнутися якихось дуже глибоких струн у душі кожного, показати крізь призму рухів такі почуття, як любов, самотність і горе…

Енергійна, оптимістична, цілеспрямована і наполеглива, Наталія вміє мріяти, а потім перетворювати свої мрії у цілі та досягати їх, вміє створювати диво – і на сцені, і в житті. Напередодні танцювального шоу "MJ" від "Light Dance Company" у постановці Наталії Сторожук, яке відбудеться цими вихідними у Рівному, іменитий рівненський хореограф розповіла нам про історію створення Школи, специфіку своєї роботи, своїх вихованців, роль мистецтва у житті, стосунки з чоловіком та друзями, свої недоліки, ставлення до слави, участь у популярних телепроектах та ще про багато чого цікавого.

Про Школу і час...
 

- Коли ми починали Школу сучасної хореографії, були молоді і зелені. І взагалі все було вперше. На Україні й досі немає аналогу саме в такому комплексі: класичний танець, джаз-модерн, стріт-джаз, акробатика, степ, хіп-хоп, contemporary, тепданс. Немає іншої школи, яка б поєднувала водночас стільки напрямків. Так, є хороші школи по степу, є хороші школи по джазу, але комплексної - немає. Наші діти – універсальні, вони можуть танцювати все. Такої підготовки не дає жоден заклад в Україні. Багато чого приходить з досвідом – з аналізу помилок, нюансів, які ти помічаєш, аналізуєш, з міркувань, чому щось вдалося, а щось – ні. І той матеріал, який ми даємо сьогодні, усі ці напрямки у сучасному танці раніше були нам невідомі. Але час іде вперед…

Про дітей та дорослих...
 

- З дорослими, однозначно, легше працювати. А з дітьми завжди треба проходити період адаптації, період усвідомлення, куди вони прийшли і навіщо. Навіть не стільки з дітьми, скільки з їхніми батьками. Не всі одразу розуміють, що це не гурток «умілі ніжки» чи «ручки», а школа, початок професійної освіти. Треба йти на певні жертви, і не всі це витримують…

Про самовдосконалення...
 

- Я постійно вчуся. Три-чотири рази на рік їжджу в Москву на освітню програму Міжнародного центру сучасної хореографії «Вортекс», куди приїздять найкрутіші педагоги з усього світу – це і степ, і хіп-хоп, і джаз, і модерн. Щоразу туди їду і щоразу розумію, що нічого не знаю – по методиці, термінології, техніці. Західні країни, звичайно, йдуть вперед, порівняно з нами. І це пов’язано з багатьма чинниками, в тому числі й зі стилем життя та можливостями – нашими та їхніми. Але з іншого боку, коли вони бачать, що роблять наші діти, вони просто шоковані, адже такого рівня дитячого виконання сучасного танцю на Заході немає.

Про перфекціонізм...
 

- Я - перфекціоністка по натурі. У нас така специфіка роботи: якщо ти десь зупиняєшся, – все, ти безнадійно відстав. А поїзд стрімко йде вперед, нереально стрімко. Треба бути максимально в курсі подій. Коли я їду вчитися сама, це велике розвантаження. Я переключаюсь на інші думки та завдання, а побути в ролі учня – дуже корисно, навіть необхідно. Певний час я викладала в університеті. Якось у мене була студентка, старша за мене. І одного разу вона мені сказала: «А навіщо ходити на пари – я все знаю!». Я була шокована. Адже скільки б я не вчилася, завжди залишаються речі, яких не знаю. Наприклад, коли слухала лекції з історії джазового танцю Ріка Одумса, педагога Інституту джазу в Парижі, у мене просто очі відкривалися від того, що він розповідав. Хоча перша освіта у мене музична, і на історії музики та аналізі форм я добре розуміюся, однак мені не прийшло в голову сказати, що «я все знаю». Мені щастить на людей, які постійно вчаться. Тільки дурень може сказати: «Я все знаю». Мої педагоги постійно вчаться, мої колеги постійно вчаться. Взагалі, люди, яким справді цікаво в житті і які теж цікаві життю, постійно вчаться.

Про фанатизм...
 

- Завжди є труднощі: відсутність фінансування, недостатній рівень менеджменту… Одній людині займатися і хореографією, і організаційною роботою дуже складно. Коли на тобі звук, світло, піротехніка, костюми, хореографія, сценарний план, режисура, підготовка дітей, – це безумство. Камінчики клеїти на костюми до п’ятої ранку – це теж безумство… Але так, я – фанат своєї справи. Усі педагоги, що працюють у нашій Школі… Навіть не так – усі педагоги, які працюють у профільних школах Палацу дітей та молоді, – усі вони фанати. Тому що у нас немає жодної мотивації чи матеріальної зацікавленості. Це лише фанатизм та любов до того, чим ти займаєшся і чим живеш.

Про учнів...
 

- Колись у мене була мрія вийти на сцену разом зі своїми дітьми, і, здається, на 10-ліття нашого колективу ми таки станцювали разом, але тоді це ще все одно був педагог і діти. А на 15-ліття Школи вже все було інакше. Зараз мої діти давно переплюнули мій виконавський рівень. Вони кращі за мене. І я дуже горда, що змогла виховати таких виконавців. Це, мабуть, і є найголовніше завдання тренера – дати дітям усе, щоб вони стали кращими за тебе.

Про роль мистецтва...
 

- Глядач не бачить поту і не повинен його бачити. Як і не повинен бачити, що це важко і складно. Не повинен й бачити процес, а лише результат. А те, якою працею цей результат дався, – це вже не його справа. Та якщо публіка була вражена після концерту і за тиждень її враження не вщухли – значить, це було круто. Але танець – не розвага. Ми піднімаємо дуже багато тем, які хвилюють нас і наше суспільство. Дуже багато. А щоб танцювати і сприймати цей танець, треба думати.

Про любов...
 

- Робота займає практично увесь час, і треба віддати належне моєму чоловікові Володимиру, який усе це терпить – те, що, буває, я приходжу з роботи о першій-другій ночі чи «підриваюся» на роботу о п’ятій ранку. На життя поза сценою у мене залишається мало часу і сил. Ми з ним познайомилися на Різдво. Доти я ніколи і ні в кого не закохувалася, та коли побачила його, одразу зрозуміла: це - моя людина. А потім виявилося, що ми обоє – Леви за гороскопом. А ще пізніше виявилося, що він – режисер. І разом ми уже 18 років...

Про відпочинок...
 

- Відпочиваю я два дні – на Різдво і на Великдень. І найбільше, просто дике задоволення в ці дні - це нікого не бачити. Взагалі нікого. Навіть чоловіка. Але таке буває дуже рідко. Бо коли у тебе 200 дітей у школі, підготовча група, купа батьків, колектив педагогів, то ти дуже стомлюєшся від спілкування. Усі мої друзі знають, що я їх дуже люблю, але коли повертаюся з репетицій, а вони саме були у нас в гостях - всі збираються додому. Я їх дуже люблю, і вони мене люблять, у нас прекрасні стосунки, але вони розуміють – не зараз, не час.

Про імміграцію...
 

- Виїхати з України можна було з тих міркувань, що в іншій країні ти, принаймні, за свою роботу отримував би достойну оплату, і в плані фінансів ти, звичайно, стояв би твердо на ногах, солідно і безбідно. Але в плані творчої реалізації це - неможливо, бо таких дітей, як тут, – красивих, з багатим внутрішнім світом, талановитих – немає ніде в світі. Серйозно. Я багато їжджу і багато бачу – таких дітей немає ніде! Крім того, величезний плюс творчої реалізації тут – твоя власна ідея, найбожевільніша, нічим не обмежена, окрім, мабуть, фінансових аспектів. Місто, звичайно, не має достатньо ресурсів та можливостей, але величезний центр, яким є Палац дітей та молоді, – це фантастична підтримка будь-яких починань, будь-яких ідей. Щоправда, ці ідеї тягнуть за собою чималі фінансові затрати (сміється – авт.). Тут - повна свобода творчості. І для жінки, я вважаю, це необхідно. Для чоловіка важливішою є матеріальна сторона, а для жінки найголовніше – творча реалізація.

Про кумирів...
 

- Я не думаю, що я для своїх учнів – кумир. У нас - справжня сім’я. А кумир – це щось далеке, на що дивишся і захоплюєшся. Я сама в собі бачу чимало недоліків, і тому «іконою стилю» себе не вважаю. Але у мене, звісно, є люди, якими я захоплююся. Це, перш за все, Ірже Кільян – в плані балетмейстерської роботи він для мене просто еталон. У виконавському сенсі – Десмонд Річардсон, а у класичному балеті – Світлана Захарова. Достатньо велике коло людей, які для мене є і вчителями, і кумирами, і всім на світі.

Про недоліки...
 

- Я - емоційно нестримана людина. Це мені в собі не подобається. Я не завжди можу швидко і правильно відреагувати на якісь події через те, що навантаження доволі велике – таке мало хто витримує, та я й сама вже не дуже витримую. Ну і те, що я говорю і російською, і українською, і не завжди чисто - для педагога не добре. Педагог повинен в цьому плані бути взірцем.

Про джерело натхнення і сил...
 

- Сили я черпаю в дітях. Коли ти займаєшся з дітьми, вони дуже багато тобі віддають емоційно. Дуже багато. Скільки ти віддаєш, стільки ж й отримуєш від кожного з них, а їх, наприклад, тридцять в класі. У дорослих віддача технічна – вони показують гарну техніку виконання. Якщо ж діти не повертають тобі сторицею те, що ти в них вкладаєш, то це вже біда для педагога.

Про славу...
 

- Я дивилася різні талант-шоу – не в прямому ефірі, а вже потім в інтернеті. І, дякуючи цим проектам, дізналася про багатьох надзвичайних вчителів, які працюють в Україні. Цьому я була безмежно рада. Скажімо, Костя Томільченко. Для мене він – один з тих балетмейстерів, яких я глибоко поважаю, і мені дуже подобається те, що він робить. Проект «Україна має талант» мене захоплював тим, як вони організовують своє шоу – режисура, світло, оформлення сцени, різноманітні конструкції, які вони використовують. Інша справа, чи стала би я брати участь у такому шоу або заохочувати своїх дітей до участі? Ні. Тому що це - разова акція. Ти на це вбив цілий рік, ти випав з обойми. А через рік проект закінчився – і про тебе забули. Тобто все, над чим ти працював, можна втратити заради слави, яка швидко минає. Думаю, це надто дороге задоволення.

Спілкувалася Катерина ІВАНОВА (журнал «ARTMODELS»)

Фото – Едуарда ХИТРОГО

Візаж - Мар`яни ІГАС

Зачіска - Анни БОЛОНІНОЇ


На Щасливому (Запис низ)

Новини по темі:

  • Завтра у Рівному очікують дощову погоду

    28 03 2024, 20:06
    Завтра атмосферний фронт із заходу Європи зумовить коротк...
  • Шантажував і примушував до проституції: поліцейські затримали сутенера з Рівного

    28 03 2024, 18:31
    За даними слідства, щоб втягнути жінок у проституцію чоло...
  • Заступник Секретаря РНБО побував з робочою поїздкою на Рівненщині

    28 03 2024, 18:26
    Перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і о...
  • Амфетамін, гашиш та галюциногенні гриби: у Рівному викрили продавців наркотиків

    28 03 2024, 17:46
    21-річного уродженця Хмельниччини, жителя Рівного, поліце...
  • На Рівненщині конфісковане майно передали на потреби військових

    28 03 2024, 17:09
    Колоди різних порід дерев, бензопили, декілька ноутбуків ...
  • Цієї неділі в Органному залі відбудеться благодійна фотосесія

    28 03 2024, 16:18
    В рамках БЛАГОЯрмарку, який буде відбуватись 31 березня н...
  • Знесилений та дезорієнтований: зниклого жителя Вараського районі розшукали на Сарненщині

    28 03 2024, 15:40
    Жодних протиправних дій відносно нього вчинено не було.