Шоумен, телеведучий, відомий на всю країну веселун Сергій Притула, перебуваючи у Рівному із концертом «Вар’ятів», поділився із місцевими журналістами секретами створення команди першого українського гумор-шоу, розповів про ТВ-проекти на Новому каналі, та поділився думками про військовий конфлікт на сході.
Шоумен, телеведучий, відомий на всю країну веселун Сергій Притула, перебуваючи у Рівному із концертом «Вар’ятів», поділився із місцевими журналістами секретами створення команди першого українського гумор-шоу, розповів про ТВ-проекти на Новому каналі, та поділився думками про військовий конфлікт на сході.
Шоу «Вар’яти» існують вже 4 роки. Проте із концертною програмою в глядацькому залі Рівного гумористи виступили вперше. Чому так сталося – читайте в інтерв’ю із Сергієм Притулою:
Сергію розкажіть як створювався проект «Вар’яти-шоу”. Це ж Ваша ідея була?
- В березні 2009 року я закінчив свою діяльність як резидент Comedy Club Україна. Сам клуб (після того як з нього пішов я, Саша Педан, дует «Імені Чехова») проіснував до червня і після того розпався як такий.
Десь рік я займався різними проектами, але було відчуття якогось такого вакууму всередині. Страшенно не вистачало концертних залів, клубів. І катаючись по країні, я помітив, що у кожному місті є свої такі кустарні камеді-клаби. Вони по-різному називалися. Я зрозумів, що є можливість зібрати когорту людей, які виділяються у цих міста. Загалом рівень цих шоу був не надто високий, але у кожному місті була своя зірка, чи пара зірок гумористичного штибу.
І в березні 2010 року я попросив приїхати до Тернополя близько 20-ти чоловік, які представляли Львів, Рівне, Тернопіль, Чернівці. Ми сіли, побалакали, і я запропонував хлопцям ідею – зробити гумористичне шоу.
Від Камеді Вар’яти сильно різняться?
- Є деякі відмінності того, що було у Камеді. Зокрема я запропонував формулу повної україномовності цього проекту. Оскільки, на мою скромну думку, в країні (на той час і зараз) не вистачає саме україномовних гумористичних шоу. Також ми менше вживаємо похабщини.
Хлопці самі пишуть собі тексти?
- Так. Багато хто з них майже не потребує мого редагування. Тому що вони достатньо сильно самі вже розбираються в цьому.
«Вар’ятам» вже 4 роки, а у Рівному так і не побували. Як так сталося?
- Цікаво, але в Рівному ми виступаємо вперше. За 4 роки ми сюди ні разу не навідувались. Ми намагались спочатку починати виступати по нічних клубах. Але дуже прикро, що від тієї слави нічних клубів, які колись гриміли, вже нічого не залишилось. Ось нарешті ми дочекалися можливості працювати в такому залі (МПК «Тесктильник», авт..).
Ви гастролюєте поки що виключно по Західній Україні, я так розумію. А як же ж тоді східний регіон. Зрозуміла річ, що там вкрай напружена ситуація. Але чи будете їздити туди?
- Дивіться. Я дуже чітко розділяю поняття «коли нас хочуть» і поняття «коли ми нав’язуємося». Я ніколи в житті не збираюся комусь щось пропонувати. По перше, цих гастролей, які в нас зараз є, мені вистачає. До подій Євромайдану і військової ескалації в Криму та на Сході України, ми давали в середньому 10 корпоративних концертів на місяць. Як людина, яка обертається серед різного штибу київських звьозд, скажу вам, що: «Дай, Боже, кожному такий графік як у нас». Тим більше зараз на схід немає сенсу їхати, тому що там проблемні ділянки.
Чи допомагаєте ви українській армії?
- Ми з кожного концерту виділяємо кошти на підтримку української армії. Після концертів у Львові та Тернополі, зокрема ми виділили 30 тисяч гривень для 95 аеромобільної дивізії. Перед цим ми скинулися на картку для спец призначенців: придбали прилад нічного бачення останнього покоління. Також ми виділяли гроші біженцям з Краматорська та Славянська, які зараз живуть в Тернополі. Грубо кажучи станом на сьогоднішній день на цих концертах я не заробляю нічого.
Я розраховуюся з підрядниками, віддаю зарплату, а решту мені не в лом віддати на хорошу справу. Я і так непогано заробляю, а в країні така ситуація, коли можна трішечки затягнути пасок і свою маленьку хворостинку кинути у загальне багаття спільної перемоги.
Всі кажуть, щоб їхати туди з концертами. Але поїхати туди одним бусом з концертами – це означає віддати сепаратистам ще 10 чоловік в заручники. Ну от захоплять нас. І що толку, що ми там дамо концерт? Більше гемороя як нас звідти витягнути. Тому я вважаю, що і ми так робимо все правильно, допомагаючи дистанційно.
Які були критерії відбору учасників до «Вар’ятів». Якщо такі були =)
Критерії відбору були зовсім банальні – їх всього два: акторське мистецтво та сила автора як такого. Всі ці хлопачки, які на афіші, вони все пишуть і самі все грають. Витрачати додаткові кошти на сценаристів – немає сенсу.
Що скажете про Рівне. Ви ж тут не вперше?
Я в місті Рівне бував часто, раніше. В період – 2007-09 років разів п’ять, напевно, бував. Після того – частіше по об’їзній, в напрямку на Тернопіль. А, ні одного разу все таки промахнувся, повз поворот проїхав та з’їхав в Рівне (посміхається, авт.). Трохи поматюкався, бо дороги трохи бажають кращого.
Я, нажаль, дуже рідко маю можливість побачити місто як таке, або погуляти.
Українці чудово пам’ятають програму «Файна Юкрайна». Чому вона припинила своє існування?
- Припинення зйомок «Файна Юкрайна» було викликане ініціативою мого партнера Андрія Молочного, який в свою чергу мав якийсь внутрішній конфлікт з нашим третім партнером Дмитром Царенко. Подробиць їхнього конфлікту я не знаю. Знаю тільки результат. В один прекрасний момент Андрій сказав, що йому нецікаво займатися цим проектом. І він хоче розвивати свої проекти, якими стали «Рюрики» та «Real Comedy».
Десь через рік часу мої партнери продовжили розмову в контексті продовження «Файна Юкрайна», але на той момент мені були відомі вже певні факти, які розповсюджувати не буду. Далі ми не знайшли спільної мови.
Але при тому ми залишаємося всі в нормальних стосунках. Я шкодую, що проект «Файна Юкрайна» закінчився, бо це була курка, яка несла золоті яйця. Мені подобалося творити цей проект.
Ми гарантовано не сказали свого останнього слова. В мене була грандіозна мрія екранізувати «Файна Юкрайна». Я думаю, що це міг би бути перший український фільм, який окупив би себе у прокаті.
Але як у випадку із «Підйомом», мабуть, краще піти з високо піднятою головою і щоб за тобою сумували, аніж піти, коли тобі у спину говорять неприємності. На жаль, стати такими вічними як проект «Городок» нам не вдалося. Але я вважаю, що ми зробили дуже хороший продукт.
Підготував Денис ГРИЩУК