14 днів в «Айдарі»: син Пандрака розповів подробиці поранення батька

Фото ілюстративне

Андрій Пандрак, син рівнянина, який захищав країну на Сході розповів подробиці поранення свого батька.

Андрій Пандрак, син рівнянина, який захищав країну на Сході розповів подробиці поранення свого батька.

"Мабуть, ніколи не забути зміст двох смс, які я отримав на телефон. Перша, в неділю о 4.31 ранку 1 серпня 2014 року: «Дорогий, сину. Я в батальйоні «Айдар», в другій роті (ротний «Зола»). О 5.00 ранку йдемо в бій. Я Вас усіх дуже сильно люблю. Твій батько».

Друга, в четвер о 12.30 14 серпня 2014 року: «Батько тяжко поранений».

Ці повідомлення назавжди закарбувалися в моїй пам’яті, тому, що це вже реальність, тому, що це вже «торкнулося» мене, моєї сім’ї і родини.

Зараз, коли я розумію, що мій батько фактично помер після того, як він отримав важке поранення, втратив 4л крові, отримав больовий шок 3-го ступеня, і в польовому госпіталі, який знаходиться в катакомбах під Луганським аеропортом йому ампутували ліву ногу, а потім оперативно на вертольоті його транспортували в Харківський військовий госпіталь. Туди його доставили як «груз 200», що медичний пристрій не фіксував ознак життя, і тільки за допомогою ручного тискоміру, зовсім юна медсестра, «нащупала» у батька тиск 60/ 20. Вона врятувала йому життя. Після цього лікарі почали боротися за його життя, були проведені невідкладні реанімаційні дії, і так батько був врятований.

батько після бою під Малою Вергункою

Я не знаю, що змусило мене написати ці рядки, мабуть гордість за те, що я маю такого батька. Перебуваючи поряд з ним у ці важкі для нього дні, і спілкуючись з ним, Він, розповів мені, про свої 14 днів в «Айдарі». Він не знає, що я зараз пишу ці рядки, але я хочу їх написати, щоб мої друзі, близькі, знайомі, які телефонували до мене довідавшись про цю страшну новину знали, що відбулося насправді.

29 липня батько разом зі своїми 10 побратимами з УНСО (рівненські і волинські УНСОвці), в тому числі фельдшер, на двох автомобілях і реанімобілі швидкої допомоги вирушили в напрямку м.Сватове Луганської області. Їхнім першочерговим завданням була доставка медпрепаратів і медикаментів для польового медичного госпіталю, який знаходився в аеропорту м.Луганськ, велика подяка медикам обласної лікарні м.Рівне і медикам обласної швидкої допомоги і санавіації Рівненської області, які допомагали у зібранні даних медпрепаратів. Після цього цей спецвантаж був доставлений в м.Сватове, і особисто переданий командуючому АТО в Луганській області генерал – майору Ігору Олександровичу. Переночувавши в польовому таборі для біженців, який був побудований МНС м.Одеса, вранці УНСОвці відбули в м.Сєвєродонецьк, де виконали спецзавдання.

Сергій Пандрак біля єдиної зенітки в батальйоні

2 серпня в м.Старобільськ УНСОвці пройшли медкомісію, оформили відповідні документи, здали військові квитки, і були зараховані, як окремий спецпідрозділ штурмової другої роти (ротний «Зола») другого взводу (взводний «Горець») батальйону територіальної оборони «Айдар». Отримали зброю - автомат Калашникова АКС-74У і по два запасних магазина, і в той самий день відбули у м.Щастя на бойову базу батальйону «Айдар».

3 серпня о 5.00 ранку, батальйон «Айдар», у повному складі, вирушив бойовою колоною в сторону м.Луганськ. Попереду «йшла» важка бронетехніка, позаду ЗІЛи з воїнами, джипи різних модифікацій із зрізаними дахами на яких були встановлені кулемети, в авангарді – «москвич» розфарбований в жовто – блакитні кольори. Підійшовши до населених пунктів Мала Вергунка і Велика Вергунка, а також Красний Яр (Жовтневий р-н, м.Луганськ), батальйон розгорнувся у бойовий порядок. Відразу почався бій. З багатоповерхівок «працювали» ворожі снайпери, «айдарівців» обстрілювали з реактивних систем залпового вогню БМ-1 «Град» і 120-мм мінометів, противник застосував важку бронетехніку – російські танки Т-90.

Батько пригадує, як поряд з ним на відстані 3м проїхав ворожий танк, а за ним слідувала піхота противника, приблизно 20 терористів, піхота була знищена, а ворожий танк – підбитий. Бій тривав дві доби. «Айдарівці» мужньо витримали атаку противника, і перейшли в наступ, в результаті чого було підбито два ворожі танки і два БРТи, а також було знищено декілька десятків терористів. З боку «Айдара» нажаль також були втрати – чотири «двохсотих» (Вічна слава і вічна пам’ять героям!), дев’ять «трьохсотих», один танк з екіпажем (Вічна слава і вічна пам’ять героям!), який підірвався на магнітній міні і один БТР. Таким чином, внаслідок героїчних дій бійців «Айдару» було повністю зачищено від загарбників населені пункти Жовтневого району м.Луганськ, а саме Мала Вергунка, Велика Вергунка і Красний Яр.

у польовому штабі "Айдару"

на території штабу "Айдару"

 

у Сєверодонецьку з рівненськми та волинськими УНСОвцями

5 серпня сеператисти вирішили відбити Велику Вергунку, але на них чекала засідка, яку їм влаштувала друга рота «Айдару» (в складі якої було і батькове відділення) біля Вергунського роз’їзду, більше 30 терористів було знищено, як потім виявилося при огляді тіл вбитих терористів – це були бійці елітного спецназу по боротьбі з тероризмом РФ «Гюрза», про це свідчили особисті документи, шеврони на їхньому одязі і відеозаписи на їхніх мобільних телефонах. Батько розповідає, що після цих боїв його відділення, отримало наказ взяти під охорону п’яти поверхову будівлю в якому був розміщений польовий штаб батальйону, а також медпункт і вузол зв’язку. Батько здійснював контроль по охороні даної будівлі, особисто ставив і знімав «розтяжки» ( Придністров’я і Абхазія багато чого навчило).

7 серпня в штаб «Айдару» прибув Міністр оборони України генерал – полковник Валерій Гелетей, і після «чоловічої» розмови з особовим складом батальйону через декілька днів, як розповідає батько, їм підігнали два КАМАЗи зі зброєю. Батькове відділення отримало АК-74 1990 р. випуску, гранатомети РПГ-18 «Муха», ручні осколкові гранати Ф-1, ручні гранати дистанційні РГД-5, один 7,62-мм кулемет Калашникова, одну 7,62-мм снайперську гвинтівку Драгунова (СВД).

Сергій Пандрак зі своїм товаришем з Тернополя - Андрієм Грізлі (загинув 5 вересня)

8 серпня з Луцька прибуло ще п’ятеро побритимів УНСОвців, і таким чином у батьковому відділенні було вже 16 бійців. З 8 по 11 серпня батько вивозив своє відділення в район м.Металіст (10 км від м.Луганськ), його воїни пристрілювали отриману зброю, вивчали тактику – стратегію вуличного бою (хоча перед поїздкою на війну всі бійці протягом трьох місяців проходили вишкіл у військових таборах біля Рівного, Новоград – Волинського, Вінниці).

12 серпня батальйон “Айдар» знову вирушив у бойовий похід. Цього разу бойова задача була такою – вибити терористів з населеного пункту Хрящувате (Краснодонський р-н, Луганської обл.), закріпитися в ньому, перекривши трасу М04, і не дати можливості терористам, які знаходяться в м.Луганськ, отримувати «гуманітарну допомогу» з РФ у вигляді танків Т-90 і реактивних систем залпового вогню БМ-1 «Град». Під час цього походу вночі з 12 на 13 серпня, командир батальйону віддав наказ особовому складу заночувати в українському селі (місцевих жителів там вже не було). Батько разом зі своїм відділенням розмістився в якійсь старенькій хатині, але оскільки хата була не великою, тому деякі бійці ночували всередині, а решта – на вулиці. Батько також ночував на вулиці – розстелив на землі бронежилет, спальний мішок, справа від себе поклав автомат, а в лівій руці за пазуху заховав гранату, і так заснув. Батько розповідає, що вночі прокинувся від того, що над ним стояло три тіні.

Невідовий запитав: «Ты кто такой?». Батько у відповідь: «А ти хто такий?». Невідомий: «Я у тебя первый спросил?», і «передьоргнув» затвор на автоматі. Батько: «Я – Айдар», і витягнув гранату з кишені заздалегідь «видьоргнув» чеку з неї. Невідомий: «Понятно. Свободно?». Батько: «Ні. Зайнято». Невідомі розвернулися і пішли. Ось така історія, так і не відомо хто це був – свої чи чужі.

13 серпня вранці батальйон підійшов до населеного пункту Хрящувате. По наших бійцях відразу почали стріляти ворожі снайпери, які засіли у чотирьох будинках, нажаль відразу у цьому бою від пострілу снайпера у сонну артерію загинув молодий хлопець – кулеметник другої роти (Вічна слава і вічна пам’ять герою!). Наші танки розстріляли ці будинки і знищили ворожих снайперів, далій почалися вуличні бої за кожний будинок у цьому населеному пункті. Загарбники відступили, понісши втрати у живій силі і бронетехніці. Друга рота «Айдару» 68 бійців (разом із батьковим відділенням), а також три танки і три БТРи отримали наказ зайняти оборону на великому перехресті у цьому населеному пункті, і унеможливити прорив важкої бронетехніки і сепаратистів з РФ. Наші танки і БТРи «окопалися» на цьому перехресті, батькове відділення було поряд з одним із наших танків і тримало оборону з однієї із сторін. Частина бійців другої роти зайняли бойові позиції у будинках, що знаходилися поряд. Три рази була спроба прориву через це перехрестя ворожих танків і бронемашин. Друга рота «Айдару» героїчно відбила ці атаки. Недаремно в «айдарівців» є приказка: якщо в десантників – «Ніхто крім нас», то в «айдарівців» – «Ми – перші, а за нами – десантники».

Після взяття Великої Вергунки зі своїм побратимом з Луцька - Юрком (загинув 5 вересня)

О 19.30, як розповідає батько, над їхніми позиціями почав літати ворожий безпілотник на висоті 4 км над землею, на жаль зенітка, яка була при батальйоні вийшла з ладу, збити безпілотник не було можливості. І відразу через декілька хвилин по позиціях, яку займала друга рота, з РФ загарбники почали вести вогонь з реактивних систем залпового вогню БМ-1 «Град», а зі сторони м.Луганськ почали «бити» чотири 120-мм міномети, терористи почали обстрілювати їхні позиції з автоматів. Як розповідає батько, перші снаряди від двох перших залпів впали дещо правіше від них, треті снаряди з третього залпу – вже ближче, а ось четвертий залп, батько просто не почув – це означало, що снаряди летять просто на них. Батько прижався спиною до танка, танк був повернутий башнею до Луганська, перед батьком на бруствері лежала його снайперська гвинтівка Драгунова СВД (тому, що він виконував роль не тільки командира відділення, але і снайпера), в його правій руці був автомат, батькові побратими були поряд в окопі на відстані 5м від нього. Від загибелі батька врятувала інтуїція і Господь Бог, тому, що він встиг припасти на праве коліно і снаряд з 120-мм міномета потрапив не в його тулуб, а в коліно лівої ноги. Другий снаряд відразу вбив наводчика танка (Вічна слава і вічна пам’ять герою!), який стояв поряд на відстані 2м від батька. Батько впав на спину, лівої ноги вже практично не було. Хлопці з батькового відділення відразу перев’язали йому поранену ногу і під шквальним вогнем противника відтягнули його на 100м до швидкої допомоги (при батальйоні «Айдар» було дві швидкі допомоги, два фельдшера, дві медсестри).

Батька поклали в одну зі швидких. Фельдшер ще раз перев’язав жгутом ногу тим самим зупиняючи велику кровотечу і вколов протишоковий американський укол, тому, що батько міг померти від больового шоку. Швидка на великій швидкості помчала в сторону Луганського аеропорту, який героїчно вже протягом трьох місяців утримувала 80-а бригада десантників зі Львова. В Луганському аеропорту розміщувався також польовий військовий госпіталь. Поки швидка прямувала в цей госпіталь, її два рази хотіли підбити терористи з гранатомета, але на щастя їм це не вдалося. Фельдшер, який супроводжував батька постійно з ним говорив, тим самим не давав можливості йому «відключитися», але через деякий час батько все ж втратив свідомість. Під час цього транспортування, фельдшер зупиняючи кровотечу, відрізав ліву калошу штанів і викинув її. В цій лівій калоші у батька було посвідчення журналіста газети «Наша справа», як потім виявилося якийсь терорист знайшов його, і хотів пройти з ним через наш блокпост, але наші десантники йому не повірили, і затримали його.

В Луганському аеропорту батькові ампутували ліву ногу, і на вертольоті доставили в Харків. На Харківському аеродромі вже чекала бригада лікарів з невідкладної реанімаційної допомоги на чолі із завідуючим. Батька переклали в реанімобіль, і коли підключили всі системи життєдіяльності, електроніка не показала ознак життя. Батько був фактично «груз 200», але одна із медсестр ручним тискоміром «нащупала» у батька тиск 60/ 20 і таким чином врятувала його, відразу були прийняті всі реанімаційні заходи і батька вдалося врятувати. Після цього він був доставлений у Харківський військовий госпіталь, де йому зробили операцію. Стан його був дуже важкий, він втратив 4л крові, ліва нога була ампутована. Зараз батько знаходиться у Київському центральному військовому госпіталі на лікуванні, переніс вже чотири операції, по-маленьку йде на поправку.

Після батькового поранення, друга рота «Айдару» в повному оточенні утримувала дане перехрестя з 13 серпня по 24 серпня втративши при цьому 18 побратимів вбитими (Вічна слава і вічна пам’ять героям!) і більше 30 пораненими, батькові побратими - УНСОвці залишилися неушкодженими. З оточення «айдарівцям» допомогли вийти десантники з 80-ї бригади, які прийшли їм на допомогу після одинадцяти днів важких боїв.

Зараз, коли батько проходить лікування, в нас є можливість більше спілкуватися один з одним, він розповів мені про «айдарівців» - мужність і відвага, яких просто вражає. «Майже усі вони – це активісти майдану, які ведуть війну з терористами та російськими окупантами, і в кожному бою демонструють честь, мужність і відвагу, які притаманні справжнім патріотам України». Це слова командира легендарної другої роти «Айдару», Ігоря Лапіна, позивний «Зола». Для мене особисто всі бійці «Айдару» герої, але є такі про яких варто розповісти. Один з них Ігор Філіпчук з Луцька, позивний «40-й», який зустрічав батька і УНСОвців у м.Щастя, допомагав розміститися. Він загинув після батькового поранення на другий день, 14 серпня. Вискочивши на дорогу перед ворожим танком, він випустив три заряди з РПГ і знищив танк. Нажаль перед вибухом, танк вистрілив, Ігор загинув. Він загинув як герой, врятувавши багатьох своїх побратимів (Вічна слава і вічна пам’ять герою!).

З бойовими побратимами з УНСО - Захаром і 85-им

6 вересня, батько отримав страшну новину, яка для нього була страшніша за поранення. 5 вересня частина другої роти «Айдару», в тому числі вісім УНСОвців з Волині, яких батько вишколював, готував до бойових дій у військових таборах, супроводжуючи колону військової техніки, після так званого перемир’я, підступно потрапили в засідку російського спецназу, загинули всі. Нелюди, вони дострілювали батькових побратимів. Тих молодих хлопців, яким було не більше тридцяти років. Які вижили і вистояли 11 днів в «м’ясорубці» під Хрящуватим в повному оточенні, після батькового поранення. В цій засідці загинув батьковий друг, надійний товариш, виконуючий обов’язки ротного другої роти «Айдару» (оскільки командир другої роти «Зола» - отримав важку травму і зараз контужений) – Андрій «Грізлі» з Тернополя, якому було всього навсього 32 роки, який більше п’яти місяців, без відпочинку, воював в «Айдарі» безстрашно як «звір» знищуючи ворожих окупантів, який ідеально знав тактику – стратегію ведення бою, справжній патріот і син українського народу. А зараз якийсь російський виродок в інтернеті виставив фото, де після цієї страти, тому, що боєм це не назвеш, хизується і показує в себе на руці УНСОвський іменний хрест, який зняв вже з мертвого батькового побратима. Шкода хлопців, дуже шкода, нехай спочивають з миром, вічна їм пам’ять і вічна їм слава! Герої не вмирають, вони залишаються в наших серцях.

Це історія про мого батька, який не був в зоні АТО, а був на війні, на передовій, який не охороняв блокпост на відстані 100 км від бойових дій, а разом зі своїми побратимами з УНСО у складі другої роти «Айдару» кожної секунди ризикував своїм життям. Я ним пишаюся, і я гордий тим, що маю такого батька!

Насамкінець, я хочу від імені свого батька, подякувати тим не байдужим людям, які дізнавшись про батькове поранення допомагають нашій сім’ї. Перемога буде за українським народом! Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам!"

 

Андрій ПАНДРАК

 


На Щасливому (Запис низ)

Новини по темі:

  • На Рівненщині судять афериста, який «продавав дрова»

    29 03 2024, 14:31
    Жертвами афериста упродовж майже тижня стали 13 жителів Р...
  • На війні обірвалося життя 30-річного солдата з Рівного Андрія Любчика

    29 03 2024, 14:00
    Скорбота огортає серця родини, в яку пришла чорна звістка...
  • Сарненські патрульні виявили водія з «липовим» посвідченням

    29 03 2024, 13:31
    На Рівненщині патрульні продовжують виявляти водіїв з, йм...
  • Вогнеборці на місці пожежі знайшли тіло жителя Вараського району

    29 03 2024, 13:00
    У Вараському районі під час гасіння пожежі у приватному г...
  • Вперше у Рівному відбудеться чемпіонат зі швидкісного складання пазлів

    29 03 2024, 12:31
    6 квітня на базі Гончаренко центр Рівне пройде відбіркови...
  • Монослот Казино Онлайн: Як Грати безкоштовно та на Гроші

    29 03 2024, 12:23
    Одна із найпопулярніших платформ, на якій можна грати в р...
  • Мотоцикл, авто і велосипед: поліція повідомила деталі ДТП на Ювілейному у Рівному

    29 03 2024, 12:05
    Внаслідок автопригоди травмувався мотоцикліст.