Серпанкове ткацтво: як українки ткали, пам’ятають на Поліссі

27.12.2018, 09:43      Переглядів: 648

Колись українські жінки обов’язково вміли готувати їсти і ткати серпанок. Зокрема, рушники, полотно на одежу складали дівочий посаг за яким свекруха оцінювала невістку.

Крупове на Рівненщині не відрізняється чимось особливим від інших сіл українського Полісся – все ті ж дерев’яні хати з бруса та двосхилим дахом, що торцем стоять до вулиці. Але це на перший погляд. Донині тутешні господині тчуть полотно за ручними верстатами (кроснами), що залишилися у спадок від бабусь та прабабусь, подекуди їм більше ста років. Ткалі щороку збирають та обробляють льон, прядуть з нього нитки, які потім заправляють до кросен.

Посередині кімнати крупівської хати стоять дерев’яна рама, збоку палиці з мотузкою, а на підлозі лежить довгий нитчаний ланцюг, що нагадує канат. Майстрині підготовлюють кросна до роботи, зокрема Тетяна Бернацька подає сплетену основу на великий вал – воротило.

— Примотуйте, — Ольга Придюк розправляє нитки на поверхні воротила, — може тут і не так рівно, але…
—…зараз трошки примотаємо і розрівняємо ще раз, — обертає воротило Ніна Рабчевська, — у нас цей бік пішов слабше.

Майстрині заправляють основу в кросна: Тетяна Беранцька подає основу, Ольга Придюк розправляє нитки, Ніна Рабчевська допомагає.

Кількість ниток основи ткалі завчасно розрахували від ширини майбутнього полотна. Щоб нитки не заплуталися, їх заплели в косу. Ніна Рабчевська розповідає, що під час снування, – укладення ниток, до господинь віталися: «Хай Вам добре снується і на вуток остається!» Вуток – це човник з яким працюють за верстатом.

Зібраний льон: пачоси на мішки, тонке волокно на серпанок

Виготовлення серпанку в Круповому триває майже рік. Навесні садять льон, у червні збирають та в’яжуть його у сніпочки, які сохнуть під сонцем. Через тиждень-два вибивають насіння, потім мнуть на терниці, щоб відійшла костриця (стебло). «Терниця, терниця, терновая, да терновая, да тернова..» – заспівали жінки, а пані Рабчевська посміхаючися пояснює, що в селі донині пам’ятають пісні, прислів’я та привітання, пов’язані чи не з кожним етапом виготовлення полотна.

Після терниці волокна льону вибивають та розчісують на гребені – металевих стержнях, де залишаються відходи, – пачоси. Їх використовують при виготовленні товстішої тканини, наприклад, для мішків. Опісля на густому дерев’яному гребені волокна вичісують для ниток серпанку.

Дерев’яний (ліворуч) та металевий (праворуч) гребені

Жінки пряли, не спали ночами.

Як волокна півметрових стебел льону стають довгою ниткою? Їх прядуть. З куделі, – прикріпленого волокна на потесі (дерев’яній планці), ткалі пальцями однієї руки витягують кожні десять-двадцять сантиметрів майбутньої нитки, яку іншою рукою намотують на веретено. Жінки корегують товщину, коли беруть більше або менше волокна, а у випадку розриву нитки – скручують.

Жінки витягували з волокна нитку, яку намотували на воротило

Окрім потесі, були прядки – пристрої з колесом, за якими прясти було простіше та швидше. Прядки були надбанням заможних родин, адже не всі майстри вміли їх робити.

Напрясти нитки ткалі старалися до Різдвяних свят, щоб потім сісти за кросна.
– Так, подождіте, щось тут непорядок, – Тетяна Бернацька розплутує нитки, що від воротила через гнид (двох планок з петлями) йдуть до берда (дощечки з вертикальними щілинами).
– Чекайте, чекайте, – відповідає Ольга Придюк і подає дві дерев’яні палки, – прив’яжемо поножаї, а тоді розберемося.

Кожну нитку майстрині пропускають через петельку гниду, яка у Круповому називається «кобилкою», а потім крізь тоненькі отвори берда. Під час роботи ткаля наступає на поножай, утворюються зива – два ряди ниток, між якими вона пропускає вуток (човник). Нитку після вутка прижимає бердом. Потім наступає на другий поножай, верхні ряди ниток міняються місцями з нижніми. Майстриня пропускає вуток у зворотному напрямку, знову прижимає бердом - нитки перехрещуються, утворюючи два ряди майбутнього серпанку.

Свекруха оцінювала невістку по полотняному посагу

Справжня жінка, окрім готувати їсти, повинна вміти ткати, розповідає Ніна Рабчевська:
– Всі жінки вчилися цьому ремеслу, бо колись багато одягу виготовляли з льону. Дівчата готували собі посаг: рушники, намітки. Свекруха оцінювала, яка прийшла невістка – багата чи бідна, дівчина повинна була мати з собою полотно для одягу, як для себе, так і для чоловіка.

Майстрині заправили нитки у кросна. Ольга Придюк почала ткати - почергово опускала поножаї, пропускала вуток та прибивала бердом, а Тетяна Бернацька згадала веснянку, яку згодом підтримали всі троє:
Ой на ганку, на ганочку,
Ой на ганку, на ганочку,
Молодічка кросна ткала.
Молодічка кросна ткала,
Молодічка кросна ткала,
Та все весну дожидала.

Нині пані Рабчевська також вчить ткати серпанок. Щотижня вона займається зі школярками у гуртку, що працює при відділенні музею у селі.

Дивіться документальний фільм:

 

Олексій БУХАЛО

comments powered by Disqus
Погода, Новости, загрузка...
Новини дня
  • Нові
  • Популярні