Чи вдасться російському патріарху Кирилу і Московському синоду розділити світове Православ’я

04.10.2018, 10:42      Переглядів: 695

14 вересня 2018 р. Російська Православна Церква після екстреного засідання Священного Синоду заявила, що не братиме участі в структурах під верховенством Константинопольського Патріархату і припиняє згадувати Вселенського патріарха Варфоломія під час богослужінь. Такі емоційні заяви зі сторони Московського Синоду прозвучали на тлі підготовки Константинопольською Патріархією автокефального статусу для Української Церкви.

Ми всі добре пам’ятаємо, які події спонукали московітів так агресивно поводитися щодоВселенського Патріарха Варфоломія і Константинопольської Матері-Церкви. А саме, звернення Президента України Петра Порошенка, Уряду, Верховної Ради до Його Всесвятості та Константинопольського Синоду. Всі ці фактори, а також багаторічна дипломатична робота принесли свої плоди і Святійший Патріарх Вафоломій, як перший серед рівних взявся за надскладну справу - надання Томосу, тобто документу про незалежність (Автокефалію) Української Церкви. Вселенською Патріархією із ретельністю було пройдено всі кроки у вирішенні цього питання. Всі Помісні Православні Церкви були повідомлені про намір Константинополя надати повну канонічну незалежність для Київської Церкви. Слід зазначити, що у всі куточки Православного світу приїжджали також і російські посланці, котрі переконували православну спільноту про шкідливість надання автокефалії для Української Церкви. Представники Московського Патріархату наводили і наводять вигадані факти переслідування і зазіхання на храми «Канонічної Церкви» зі сторони «розкольників». Всі ці безпідставні заяви є вигадкою і частиною російської пропаганди, що активно діє в Україні в умовах гібридної війни Москви проти Української Самостійної Суверенної Держави.

Нарешті сам Московський патріарх Кирил приїздив разом зі свитою до Стамбулу, аби переконати Вселенського Патріарха Вафоломія не надавати Томосу для Української Церкви. Але у нього нічого не вийшло, адже рішення на Фанарі прийняли ствердне.

Слід зазначити, що перед прибуттям російського патріарха до Вселенської Патріархії територію очистили російські спецслужби. Цього дня у великій кількості до Стамбулу приїхали й українці, щоб засвідчити бажання більшості українського народу мати Єдину Помісну Церкву, рівну в правах із іншими Помісними Православними Церквами світу. Спецпризначенці відтіснили їх на десятки метрів, аби Московський патріарх міг без страху за своє життя прибути на Фанар. Відразу пригадується приїзд патріарха Кирила до Рівного у 2009 році, коли заради прибуття цього «пастиря» було перекрито всю центральну частину Рівного, потрійним кільцем, а на дахах будинків сиділи снайпери. Хіба так має приїжджати до своєї пастви істинний пастир Церкви Христової, невже так боявся за Своє життя Пастиреначальник Христос, невже так із проповіддю по всім краям землі йшли Богонатхненні апостоли, невже так боялися за себе мужні святителі, сповідники і страстотерпці? Це питання до патріарха Кирила, котрий боїться своєї пастви і під захистом озброєної охорони звершує своє служіння. А голос Святої Матері Церкви щодня навчає під час Божественної літургії: «Не надійтесь на князів, на синів людських, в них нема спасіння…». А як бачимо, що московський очільник забуває про святі слова Священного Писання: «Господь просвічення і Спаситель мій, кого убоюся; Господь захисник життя мого, кого устрашуся».

Виникає питання, що саме намагаються відстояти патріарх Кирил і Московський Синод. Чи справді вони боронять чистоту Православної віри і дотримання Священних канонів Церкви Христової. Та, як виявляється, ті, що найбільше кричать про дотримання Канонів Церковних, найбільше їх порушують. Згадаймо, як отримувала автокефальний статус Москва, як це сталося підступно. Цей акт відбувся без благословення Константинопольського Патріарха.

Російські історики виправдовують самопроголошення автокефалії Московської Митрополії тим, що в цей час Константинопольський Патріархат відпав від Православ’я в унію із Римом (Флорентійська унія 1439 року). Але чому ж тоді північно-руська частина Митрополії Київської і всієї Руси не повернулася під омофор свого канонічного Предстоятеля – Константинопольського Патріарха, коли після 1453 р. цю унію Константинополем було розірвано і там відновилося Православ’я?

Треба зазначити, що серед всіх Помісних Церков Московська Церква найдовше, 141 рік (з 1448 по 1589 рр.) не мала офіційного визнання своєї автокефалії, яке отримала наступним чином. Правитель держави Борис Годунов запропонував Константинопольському Патріархові Ієремії ІІ (Траносу) переїхати із захопленого турками Константинополя до Московії. Патріарх приїхав для переговорів, але на місці виявилося, що Годунов хоче залишити у престольному місті – Москві – власного митрополита, а Патріарху пропонує надати резиденцію у «древній столиці» – Володимирі-на-Клязьмі. Коли Ієремія на це не погодився, то Годунов почав вимагати від нього надання Московському митрополиту титулу Патріарха. Цікаво, що ієрархи Московської Митрополії навіть не брали участі у вирішенні цих питань, а зараз у Москві критикують втручання з боку української влади в Церковні справи. Зрештою, під тиском мирської влади та обставин, Патріарх Ієремія погодився на умови Бориса Годунова.

Московська Церква, яка отримала свій початок від Церкви Київської самочинно від’єдналася від Константинополя. Остаточно розділення Митрополії відбулося у 1448-1458 рр. Київська Митрополія перебувала у складі Константинопольської Матері-Церкви до 1686 р., коли вона не за приписами канонічних правил, а насильством і підкупом була приєднана до Московського Патріархату.

Тому зараз, в час історичного моменту отримання Томосу Українською Церквою від Матері Церкви Константинопольської дивно чути з вуст московських священнослужителів слова про порушення їхньої канонічної території Вселенським Патріархом. Саме Москва самочинно і підло, порушуючи всі канони загарбала Українську Церкву і протягом трьохсот років, православні українці перебували у духовному ярмі.

Хочеться ще раз нагадати патріарху Кирилу і всій Московській Церкві про те, що повна незалежність, тобто автокефалія проголошувалася всіма Церквами, які її добивалася, а лише потім, раніше або пізніше, визнавалася із боку інших Помісних Церков. Одним з вирішальних факторів проголошення автокефалії є відповідні політичні умови, зокрема – незалежність того народу, серед якого Помісна Церква несе своє служіння. Найактивнішу роль у питанні проголошення автокефалії багатьох Церков відігравала державна влада та патріотичні політичні сили. У випадку з Сербською та Болгарською Церквами за проголошення автокефалії на ієрархію і навіть народ накладалися анафеми, що не стало перешкодою у майбутньому відновити євхаристійне єднання, а всі анафеми та заборони віддати забуттю. Не зважаючи на невизнаний статус автокефалії, на існування паралельної ієрархії або й анафеми, накладені на ієрархів автокефальної Церкви, у відповідних Помісних Церквах продовжувалося благодатне життя, звершувалися всі таїнства і вони належним чином несли своє служіння серед відповідного народу. Ті святі угодники, які у цей час підв`язалися, пізніше були канонізовані Церквою (наприклад Святитель Київський Іона на кафедрі був 1448 – 1461, Василій Блаженний канонізований в 1588 р). Тому всі звинувачення з боку Москви щодо українського духовенства та Української Церкви, та наклепи щодо безблагодатності є безпідставними та не мають підтвердження в Церковних канонах.

Дуже шкода, що патріарх Кирил, священноначалля РПЦ і ввірена їм паства відійшли від чистоти Православної віри та виконують не ту місію, яку має звершувати Церква Христова. Російська Церква стала знаряддям у досягненні політичних планів Кремля. Одним із прикладів цього є те, що прикриваючись привезенням із Святої гори Афон Дарів волхвів, Російська Церква допомогла терористам на чолі з Гіркіним потрапити до України, анексувати Крим, розпочати і вести війну на Донбасі.

Маємо надію і віримо в те, що Господь врозумить і скерує на шлях істини Московського патріарха Кирила і його паству. Щоб предстоятель Російської Церкви найперше керувався заповідями Христовими, основою яких є любов до Бога і ближніх. Щоб пам’ятав про смирення, прикладом якого для всіх християн є Сам Христос і відкинув амбітні, імперіалістичні зазіхання. Щоб нарешті змирився з тим, що кожна православна країна, в тому числі і Україна, має повне канонічне право мати свою Незалежну Помісну Православну Церкву.

 

Вталій МЕДВІДЬ

comments powered by Disqus
Погода, Новости, загрузка...
Новини дня
  • Нові
  • Популярні