Донбас: дві доби вражень

25.09.2017, 15:16      Переглядів: 311

 ДОРОГА, НАТАЛЯ

Вже понад три роки огорнутий війною та стражданнями Донбас асоціюється в свідомості кожного громадянина нашої держави з горем сумом та печаллю. Моторошні розповіді воїнів АТО, волонтерів, щоденна невмолима статистика ЗМІ формує певну картину, насичену похмурими кольорами. Тому, коли ми отримали замовлення на обстеження кількох комунікаційних споруд , розміщених в зоні проведення АТО , бажаючих взятись за цю роботу виявилось небагато, точніше аж двоє. Оскільки завдання було термінове, ми знехтували своїми вихідними і в п’ятницю після роботи швидко зібравшись,накапали повний бак 95-й пульс і направили своє авто на схід.

Шлях до Києва дуже знайомий, нам, ще не втомленим вдалось швидко доїхати до столиці, там до нас приєдналась ще одна людина, представник замовника з якою ми познайомились в телефонному режимі декілька днів тому і має ім’я Наталя . Вже втрьох перетнули річку Дніпро через південний міст та по проспекту Бажана залишили Київ позаду.

Шлях до Борисполя напевно найприємніший для автомобілістів: яскрава під світка, 4-смуги, ідеальне покриття, практично без обмеження швидкості і бонус - жодного світлофора! Далі траса Київ – Харків, теж в непоганому стані, але малознайома. Шлях по незнайомій дорозі виснажливий,щоб не заснути ми розмовляли і випитали у Наталі все що могли. Народилась в Запоріжській області зараз проживає в Києві і разом з чоловіком, займається питаннями очищення води. Коли почались військові дії відразу стали волонтерами , часто ризикуючи здоров’ям та життям поставляли системи безреагентного очищення води військовим в зону АТО. А ще Наталя мала брата,що служив в АТО і …пів року тому залишився там назавжди.

Здається наша нова супутниця мала достатньо причин щоб ставитися до неї з безмежною повагою. Ледь доплентавшись до Полтави, змучені, зробили перерву,накапали ще повний бак 95-й пульс,випили кави, поговорили з працівниками АЗС , натішившись їхнім душевним акцентом рідної мови, в передчутті , що далі будемо чути тільки російську.

ХАРКІВ

Часу бракувало, мусили рухатись далі на схід. Хто їхав о третій – четвертій годині ранку зрозуміє, як важко в цей час водію. Але швидко подолавши відстань від Полтави до Харкова, в’їхавши в місто, ми були вражені. Несамовито! Велично! Грандіозно! Столиця в минулому – Харків викликав тільки такі епітети. Для нашого професійного ока архітектура Харкова була насолодою! В центрі у зустрічній автівці на правих передніх дверцятах сиділа звісивши всередину ноги дівчина і при цьому намагалась танцювати – побачене збадьорило і добряче підняло нам настрій , між собою ми побажали їй щасливої дороги. За пів години захопливої подорожі через місто на виїзді нас чекав перший сюрприз. Пост поліції. І наступні запитання: яка область представлена номерами авта? Як здоров’я? Коли останній раз вживали алкоголь?

Мабуть дались взнаки мої червоні від утоми очі. Очевидно відповіді задовольнили полісмена і він нас швидко відпустив.

ЗОНА АТО

Недалеко від Харкова , як манна небесна всіх водіїв - АЗС ОККО . Вирішили поснідати, оскільки не знали чи вдасться це зробити в небезпечній зоні. Як і завжди нас обслужили швидко і якісно і ми рушили далі. Рухаючись далі в напрямку Донецької області нам часто почала зустрічатись військова техніка, що непокоїло нас ще більше. Незабаром побачили поворот на Слов’янськ - місто з якого починалась окупація Донбаського краю, а за ним перший військовий блокпост, який ми швидко минули.

Здається, нас зупинили тільки для того щоб переконатись що у нас все добре. Далі густо почали зустрічатись населені пункти, ми рухались поволі ,розглядаючи вражаючу природу , доволі розвинену інфраструктуру та скромну,  але стильну місцеву архітектуру. Дуже приємно нас дивувала дорога – щойно відремонтована і авто по ній котилось з невимушеною легкістю. На наступному блокпосту під’їхавши до військового – кремезного чоловіка з автоматом та серйозним виразом обличчя та прочитавши на шевроні ТЕРНОПІЛЬ, вирішив привітатись в стилі старшого покоління моєї рідні з Галичини: "ДАЙ БОЖЕ ЗДОРОВЛЯ!". Після таких слів суворий хлоп розцвів в щирій широкій посмішці, запитав чи в нас все добре і побажав щасливої дороги. В 11-ій годині ранку прибуття в місто нашого базування – обласний центр військово-цивільної адміністрації Луганської області – Сєвєродонецьк.

Сєвєродонецьк

Невелике за розмірами типове східноукраїнського зразка промислове містечко, з населенням сто п’ятдесят тисяч чоловік. Привернуло увагу те, що там є виробництво мінеральних азотних добрив подібне нашому Азоту. Приємно на чужині зустріти щось рідне.

Ще один факт заслуговує особливої уваги – для нашого комфорту, безпеки та щоб ненароком не заблукали в степу, нами має опікуватись чоловік на ім’я Андрій Лаптєв, ми зустрілись з ним в місті, а саме в центрі блага цивілізації – АЗС ОККО. Витративши ще пів години на відпочинок, каву та складання подальшого плану дій, випитали все про нашого наступного супутника.

Андрій – корінний донбасівець з діда прадіда,з роботящої та поважної родини, все життя працює на місцевих підприємствах а також веде активну громадсько-політичну діяльність ,наразі є помічником депутата міської ради від партії Самопоміч, входить в правління ОСББ будинку в якому проживає. В часи майдану Андрій був ярим антимайданівцем, тому що по телебаченню показували що в Київ приїхали жорстокі «западенці» і набили «нещасних» беркутят . Від початку військових дій в Сєвєродонецьку десь з півроку була ЛНР – тоді в місті стало небезпечно - активізувались люди з мягко кажучи не ідеальною репутацією і раптом стали польовими командирами зі зброєю в руках,в магазинах були пусті полиці, а на вулицях – ні душі, на роботу ніхто не виходив - було реально страшно.

 

Гострою стала потреба вивезти з квазіреспубліки сім’ю - дружину та двох дітей і тут приємний поворот – Рівненський Азот запросив перебути лиху годину на турбазі в Хотині. Але такий варіант передбачав ризик для дітей, тому що якщо вірити тогочасній пропаганді – їх легко могли з’їсти «бандерівці» . Слава Богу «бандерівці» в той час були не голодні і дітей не чіпали , вони повернулись додому відпочилі та задоволені. Звільнили Сєвєродонецьк швидко – за добу. Терористи, відступаючи знищили міст (вже відновлений) що з’єднує з Лисичанськом . Після звільнення міста Андрій активно займається громадською діяльністю, що передбачає також зустріч та розподілення гуманітарних вантажів і ведення по цій справі звітності . Тут я зацікавився чи надходило щось з Рівного?, сказав що постійно надходило. А чи чув такі імена – Оксана Данилова, Юрій Дюг?

Він відповів що ці імена йому дуже знайомі. В той момент мене охопила несамовита гордість за своїх земляків, я забув про сон та втому . Рівненчани всією громадою допомагали людям що знаходились в біді - такі справи ніколи дарма не проходять, скоро ми це відчули на собі, зокрема відношенням до нас Андрія, адже ми приїхали в суботу ,а він в цю добу мав працювати , тому ради нас він змінив свій графік- вдень був з нами а на ніч йшов на роботу, залишивши нам для ночівлі свою квартиру, на наступний день все повторювалось - день з нами - ніч на роботі. Думаю йому було в ці вихідні теж непросто.

Після такого приємного знайомства ми,забули про втому та небезпеку та були готові буквально на все. Тому вирушили через, раніше зруйнований а потім відновлений міст , на перші об’єкти – системи водоочисних споруд в м. Новодружеськ та Привілля. Це невеличкі поряд розташовані шахтарські містечка без будь-яких видимих визначних об’єктів, але з величними териконами породи, що гордо височіли над безмежним степом. Колись шахтарі заробляли неймовірно високі зарплати та могли безбідно жити, мати авто та інші блага . Зараз ситуація набагато гірша, багато людей подалось на заробітки, нажаль і в Росію теж.

За наступні три години ми оглянули водоочисні споруди, зробили комплекс замірів, обстежень, фотофіксацію певних конструкцій та вирушили на наступні об’єкти, які були цікавіші тим, що розміщені близько зони розмежування в населених пунктах Гірське та Золоте. В першому містечку від сепаратистів ми були заховані за великим пологим валом ,що нас розділяв і ми швидко зробили ту ж роботу що й на минулих об’єктах . Там ми зайшли в магазин купити води, в середині вересня було біля 30 градусів тепла, я звернувся до продавця на рідній мові вона тільки попросила повторити прохання повільніше . Очевидно державна мова тут рідкість про те що її не розуміють - міф. Проїхавши ще декілька кілометрів в напрямку Золотого неодноразово зустрічали військових, а коли дістались очисних , перед нашими очима вже був окупований Первомайськ, фактично нас розділяв тільки ліс. На питання чи пробують диверсанти потрапити на нашу територію Андрій він відповів що постійно пробують пролізти, але тут доволі серйозний професійний захист тому все спокійно. Бути в прямій видимості у «сєпарів» нам було неприємно, тому швидко зробивши свої справи ми залишили об’єкт.

На сході темніє рано, тому ми повертались в Сєвєродонецьк на довгоочікуваний відпочинок. Андрій пішов в нічну зміну на працю. Згадавши що останній раз їли о шостій ранку , пішли «добувати» собі вечерю. Перший ресторан, що трапився на шляху був на диво зайнятий, подумали що напевно люди тут не бідують, пройшовши ще трохи ми знайшли інший – розміщений частково під кронами дерев, він здавався нам затишним і комфортним. Ми не помилилис зробивши українською мовою замовлення , нас з обслужили швидко , якісно та з усмішкою . Після вечері ми втомлені та задоволені поплентались спати.
Наступний день розпочався о 5-ій ранку. Швидко зібравшись ми забрали зі стоянки наше авто , відшукали з допомогою навігатора єдину в місті АЗС ОККО і вона забезпечила нас самим необхідним – бензином, кавою та … новим диском Океану Ельзи. Все тут нам подобалось, але трохи все таки не вистачало рідної мови, тому диск ОЕ та потужність динаміків в авто легко виправили цей недолік. Тепер повністю задоволені ми залишили Сєвєродонецьк по мосту, що раніше взірвали погані хлопці , а відновили хороші хлопці, в напрямку Лисичанська. На водоочисних спорудах нас зустріли працівниці і віднеслись до нашої роботи серйозно. (так як і на минулих обєктах). А ще сказали що ми розмовляємо щирою українською мовою. Ну що ж , нам було приємно. Під час проведенння бойових дій будівлі очисних Лисичанська постраждали –були вибиті ударними хвилями всі вікна, металеві вхідні двері пошкоджені осколками, одна стіна похилилась і в будь-який час може завалитись , на території ще видно воронки від вибухів , а всередині зберігаються залишки того що прилетіло- осколки від снарядів, хвостовики від ракет. Як сувенір нам презентували 2 осколки. Швидко зробивши свою роботу ми усно подякували працівницям та поспішаючи відїхали в Сєвєродонецьк на АЗС ОККО, де з нічної зміни вже на нас чекав Андрій.

Білокуракіне

Наступний об’єкт розміщений за 100 км на північ – Білокуракіне. По дорозі нам розказали про цей населений пункт наступне – під час спроби окупації, чоловіки, озброївшись хто чим міг , виїхали на зустріч сепаратистам, зайняли чітку позицію і не пустили їх . Білокуракіне нам сподобалось вже, а це був лиш початок. Прибувши на місце ми зателефонували керівнику водоочисних споруд з проханням приїхати , на диво він зявився дуже швидко і дуже ввічливо запропонував нам допомогу, навіть згадав декілька слів на українській мові. Якщо описати його двома словами по донбаськи – це ЗОЛОТОЙ МУЖИК, але людина наскільки нам сподобалась що впевнений заслуговує на дещо більший опис . Золотого мужика звати Іван Іванович , має років 55-60, невисокий ,сивий,підтягнутий і з огляду на те як він біля нас швидко рухався, ймовірно без шкідливих звичок, був одягнутий в військові штани, майку-тельняшку та бриль з штучної соломи, на плечі мав шрам сантиметрів 15-20. Після того як ми закінчили він зізнався що є учасником АТО і демобілізувався 1,5 роки тому і що в його підрозділі служили надійні хлопці з Рівного, а ще сказав СХІД І ЗАХІД РАЗОМ. Один за одним в мені ламалися задубілі стереотипи про Донбас.

Новоайдар

Останній об’єкт обстеження розміщений в Новоайдарі і через годину ми були на місці, повторили доведену за два дні до автоматизму процедуру і радіючи що ми справились і навіть в понеділок встигаємо вчасно повернутись на роботу, не були проти смачного повноцінного обіду, оскільки вже була 4-та година дня. І знову Андрій нам допоміг і в Новоайдарі завів нас в такий чудовий заклад, що ми одночасно попросили страви та книгу скарг та пропозицій і залишили там красномовну подяку. Під час обіду я знову приставав до Андрія з різними запитаннями, оскільки в селах що проїзджали ми зустрічали лампи вуличного освітлення, що працюють від енергії сонця.

Це вже євросоюз встановив власним коштом. Отже дороги там дуже активно приводяться до ладу. Раніше була встановлена телевізійна вишка, що почала транслювати державні канали, також для тутешніх підприємців з Європи пропонуються кредитні транші з метою швидкого розвитку, а з Норвегії в місцеві ставки безкоштовно завезені мальки промислової риби. Складається враження , що весь світ готовий допомагати змученому війною Донбасу. Якщо далі так піде то будемо мати події за прикладом берлінської стіни, яку зруйнували самі жителі окупаційної зони. Я захоплювався цим багатим краєм і його жителями, але Андрій на рахунок людей не зовсім погодився зі мною , не всі є українофіли і щоб це перевірити запропонував мені зайти в супермаркет і крикнути Слава Україні, на що моя колега сказала що дарма він мене на це підбиває бо я можу так зробити, але випробувати долю ми не стали.

Додому вирушили пообіді. В супровіді Океана Ельзи, поверталися з піднесеним настроєм, горді за свою країну, за їх громадян, за ті непрості процеси , що відбуваються в наших головах і нас навіть не бентежив той факт що збились в донецькій області з дороги , а інтернет з навігатором в малолюдній зоні глючили і рухались просто на захід , що яскраво підсвічувався променями багряного сонця.

Петро ВІНЧУРЕНКО

 

 

 

comments powered by Disqus
Погода, Новости, загрузка...
Новини дня
  • Нові
  • Популярні