Найлегше сидіти на печі, або кому рухати державницькі реформи

06.12.2016, 15:33      Переглядів: 829

У кінці 2015 року прийнято два надзвичайно важливі закони для України, що стали ключовими у здійснені реформ, направлених на зниження корупційності та підвищення ефективності роботи державницьких представництв: Закон України «Про Національну поліцію» та Закон України «Про державну службу».

Якщо хтось скаже, що це геть погані документи - перша кину у нього камінь. Досвід річного «варіння» на кухні реформувань правоохоронних органів та державної служби дає право стверджувати, що всі негаразди закладені не у поганому законодавстві і навіть не у малоефективному управлінні вищих керівних органів та осіб, а, в першу чергу, у нас/вас, рядових державних представниках, що не прагнуть, не хочуть, не готові, або ж свідомо саботують будь-які зміни.

Спинюся більше на реформі у правоохоронних органах, оскільки у грудні завершується черговий цикл навчання мною поліцейських в межах кадрової програми ОБСЄ, основною метою якої є донести до колишніх міліціонерів ідею необхідності формувати нові відносини із суспільством на засадах взаємодії і партнерства. Ставилося непосильне завдання за короткий термін через активні тренінги зробити із колишніх «мєнтів» свідомих, етичних, патріотичних, налаштованих на співпрацю між внутрішніми підрозділами та взаємодію із суспільством, нових поліцейських.

Які б історії не розказували про парадоксальність управління в МВС на рівні Києва, загальний посил, головний меседж зверху несе у собі позитивні для України зміни. Так, хочеться все, відразу, без помилок і, бажано, чужими руками. А воно так не виходить. Нажаль. При цьому ні терпіння, ні прагнення самому стати не лише спостерігачем, але й активним учасником у правоохоронців немає. У більшості своїй, теперішні поліцейські вгрузають у дріб’язкових незадоволеннях власним життям, звинуваченнях керівників у бездіяльності, або надмірній чи невірній діяльності. Вони проживають час на роботі у сподіваннях, що хтось інший вирішить їх професійні проблеми.

Щодо проблем. Моя відносна непричетність до юриспруденції та стійке сприймання як психолога, дозволило налагодити відкритий діалог зі слухачами.

Сьогодні мало хто, у тому числі й самі поліцейські, уособлюють з поняттям «поліція» всю правоохоронну систему. Вважається, що поліція - це лише патрульні поліцейські. Ні у дільничних, ні у слідчих немає повного усвідомлення, що поліція – це всі вони, разом з патрульними, і у них є одна спільна задача: «служити і захищати» - чудове гасло, хоч і запозичене з іноземного шаблону.

Проблема друга, внутрішні конфлікти. Вони мали досить гострий характер, коли патрульним поліцейським дали відносно високу заробітну плату і більш-менш пристойне матеріальне забезпечення. Ревнощі трохи вляглися після зрівняння винагороди за працю, але внутрішнє несприйняття лишилося. Всі структурні підрозділи недолюблюють патрульних поліцейських, але й між собою вони миряться не завжди. Наприклад, існує постійна професійна конкуренція між слідчими і оперативниками. Спитайте у будь-якого HR-а на що витрачається найбільше зусиль і коштів, і він вам відповість, що на упередження внутрішніх конфліктів у колективі, що після низького матеріального заохочення стоять на другому місці демотиваторів ефективної праці. Вирішити такі проблеми можливо шляхом пропаганди спільної місії та суворого і справедливого керівництва.

У діалогах зі слідчими втішало, коли отримувалося бодай розуміння того, які очікування покладаються на них. Однак, на запитання: «Чи обіцяєте ви не брати хабарів?» мало хто із слухачів відповідав ствердно. Були ж різні варіації від: «а ми і не брали, а як брали – доведіть», до широкоформатного роз’яснення ситуації на кшталт: «а от ви дайте тим молодим зарплату мінімальну і примусьте заправляти машину та купувати папір на протоколи за власні гроші, от і побачите як довго вони протримаються…» А як довго протримаєтеся Ви, шановні досвідчені слідчі, адже у Вас тепер зарплата вище середнього рівня? Варто зауважити, що серед безліч людей, з якими доводиться спілкуватися, чимало таких, хто прагне «принести користь суспільству, щось змінити на краще власними зусиллями», але серед них правоохоронців - одиниці.

Система правоохоронних органів традиційно сформована як напіввоєнізована структура, яку населення має боятися. Необхідність переходити у режим сервісних послуг вводить поліцейських у ступор. Однак сьогодні правоохоронцям слід усвідомити, що будучи такими ж громадянами своєї країни як і всі інші, вони несуть за державу більшу відповідальність та й за виховання всього суспільства - також. Розгрібати лайно навколо прийдеться, власне, їм. У тому числі і реформу у правоохоронних органах. Самостійно з таким складним завданням не справитися. Чекати, що громадяни раптом зміняться і стануть прихильнішими до поліції також не приходиться. Завоювати довіру населення до поліції – це постійне прагнення навіть у тих країнах, де у лавах поліцейських не було такого високого рівня корупції, негідних вчинків, застосування дискримінації, тортур і зверхнього ставлення. Тому необхідно усвідомити, що сьогодні не суспільство має йти до поліції, а поліція до суспільства. Варто не лише дати зрозуміти, що поліцейські готові служити і захищати, але реально це робити щодня. Поліцейський - це не робота, це покликання, це стан душі, як, припустімо, у лікаря чи педагога. Поліцейський має не тільки забезпечувати спокій громадян, але й зуміти зробити у такий спосіб, щоб це відповідало букві закону та прагненням, бажанням громади і кожної окремої людини.

Наразі усвідомлення необхідності такої поведінки дається дуже складно. Зацикленість на власному звичному круговороті робочих моментів, не розуміння глобальності процесів і перспектив гальмує зміни. Адже важко прийняти для себе рішення, що реформа – це не те, що директивно доводиться зверху, це те, що здійснюється знизу. І якщо не почати із себе, не взяти відповідальність за власні вчинювані дії, за поступки, які роблять з Вас не просто людину, але Людину, нічого ніколи не зміниться ні у державі у цілому, ні у власному домі.

Один колега звільнився із посади. Як пишуть ЗМІ «до такого кроку він змушений був удатись після прокурорської перевірки, яка виявила «конфлікт інтересів», - насправді дрібне порушення, яке легко виправити, тимчасово відмовившись від участі у громадській організації. Але він, цей колега, вирішив помпезно заявити про свою відставку, обумовлюючи тим, що не хоче бути в «одному дірявому кориті» з безграмотними губернаторами та 24 річними заступницями у яких «звивини на голові цінуються більше, ніж звивини у голові».

Якось від такої позиції покоробило. Піти з посади – це надто просто. Найлегше сидіти на печі, звісно, якщо у тебе є піч. А ти спробуй працювати. Ось у такий не простий час, у таких не простих умовах, з таким не керованим керівництвом… спробуй щось зробити не лише для себе, але й для когось. Приміром для країни, у якій зростають твої діти.

Оксана ГРАНІТ

comments powered by Disqus
Погода, Новости, загрузка...
Новини дня
  • Нові
  • Популярні