В Ізяслав – за враженнями

06.07.2017, 17:41      Переглядів: 3190

Відстань від Рівного до Ізяслава 99 кілометрів, їхати в напрямку Шепетівки, в Славуті поворот направо. Поблукали в Славуті, там відсутні дорожні вказівники, тож прийшлось звернутись за допомогою до навігатора. Дорога так собі, асфальт, можна їхати. За дві години їзди були на місці. Наша подорож починається із правої частини міста. Ще здалеку на високому березі річки Горинь видніється монументальна споруда білого кольору, що зразу впадає у вічі. Переїжджаємо місток і на підйомі робимо першу зупинку, там знаходиться православний храм Святої Трійці. Церква нова (XX ст.), але її архітектурний стиль і місце розташування вибрані дуже вдало.

Наступна зупинка через триста метрів, там фарний (парафіяльний) костел Святого Іоанна Хрестителя. Костел руйнується, вибиті вікна, двері, у склепінні великі дірки, через які пробивається сонячне проміння. Доволі звична картина для споруд такого типу в нинішній Україні. Проте, цей костел має велике символічне значення, його історія – це уособлення драми українського народу, коріння якої сягають чотирьохсотлітньої давнини. Це німий свідок і докір українській еліти, яка порвала із українською культурою і православною релігією. У ХVI –XVII століттях в Речі Посполитій йшло протистояння католицизму і протестантизму. Руські князі також були втягнуті у цю дискусію. На той час це був цивілізаційний вибір. Князь Януш-Іван ІV Заславський, народжений у православній вірі перейшов у протестанти, а, згодом, навернувся у католики. Його приклад наслідували інші українські феодали. Спрацював ефект доміно. Народ залишився православним, а українська елітастала ревним провідником політики полонізації, покатоличення українського населення. Костел Святого Іоанна Хрестителязаснований князем Янушем Заславським і його дружиною княжноюОлександрою Романівною Санґушківноюу 1620 році. Після того як князі Заславські прийняли католицьку віру біля 1594 року, православних храмів у місті ніхто не будував. Костел став усипальницею князів Заславських і Сангушко.Тут були поховання князяЯнуша Заславського і Олександри Романівни Санґушковної (з 1630р.), Януша Олександра Сангушко (з 1776р.) ЯнушаСангушко, його дружини княгині АнеліСангушковної, князя Карла Сангушка (з 1779-1840р.), австрійського таємного радника Юзефа Адама Жищевського (1884р.). В часинаціональної революції середини XVII століттяусипальниця була пограбована козацькимивійськами, поховання князів Заславських було спаплюжено. Друга наруга над пам’яттю померлих відбулась вже в наш час. Місцевий житель, який підійшов до нас, розказав, що він був свідком, як вандали із місцевих носились із перуками померлих. Всі вони вже давно померли. Та факт лишається фактом, для українського народу це місце не стало святим, не існує, навіть, думки поставити пам’ятник на честь князів Заславських. Це не наші князі, і не наші герої. Який гарний приклад для нинішніх українських олігархів. Костел побудованим з елементами готики і ренесансу, що було притаманно західній європейській культурі того часу. На табличці біля входу описано архітектурний стиль споруди, це нагода потренуватись у розумінні термінів, наприклад, чим «пілястра» відрізняється від «капітелі».


На березі Горині, метрів 200 від костелу знаходиться надзвичайно гарна і велика споруда - колишній бернардинський монастир. Бароково-ренесансна пам`ятка архітектури була зведена на початку ХVІІ століття, відреставрована у1720-1730 років . Комплекс будівель монастиря складався з мурованого костелу, келій, дзвіниці, каплиці і господарських споруд, які оточували оборонні мури з бійницями.На межі ХІХ-ХХ століть обитель була єдиним діючим монастирем ордену бернардинів в межах Литовсько-Руської провінції, проте по суті в той час монастир практично вже не існував. При наближенні до монастиря враження погіршується, видно сліди занепаду, вздовж мурованих парканів колючий дріт, там зараз діюча в’язниця. Не найгірша доля для культової споруди, що пережила епоху войовничого атеїзму.Російська імперія неприязно ставилась до католиків, а радянська влада розглядала їх як класових ворогів. Можна пофантазувати, що через сто років історики будуть стверджувати, що в Україні в’язниці були розміщали в культових спорудах з метою духовного очищення засуджених, така собі релігіотерапія. Одноповерхові житлові будинки навколо костелу і монастиря знаходяться на місці поселення євреїв, які до війни складали біля 50% населення. Місцеві покажуть колишні синагоги.

Старий і Новий Заслав розмежовує річка Горинь, на якій було створено великий штучний став. Міст через річку приводить нас в нову частину міста.

Неподалік від центральної площі нової частини міста розташовуються будівлі колишнього монастиря лазаритів з костелом святого Йосипа.Обитель монахів було зведено протягом 1747-1755 років в стилі пізнього бароко. На жаль, в українській публіцистиці і науковій літературі мало уваги приділяється вивченню діяльності католицьких орденів. А це дуже цікава тема, - чим лазарити відрізняються від бернардинів? Потрібні певні початкові знання.

В Католицькій Церкві нараховується близько 140 орденів та спільнот !!! Вони відрізняються формою заснування: засновані ченцями (чернечі і жебрацьки ордени), засновані каноніками, що відповідають за єпархії (канонічні ордени), засновані священиками, які ведуть доволі активне світське життя (клерикальні ордени). Друга ознака – спосіб добування засобів існування: в чернечих орденах ченці працюють, в жебрацьких живуть з милостині. Наприклад, картезіанці займались ремеслами, переписуванням книг, одним із основних джерел багатства ордену було приготування та продаж лікеру «шартрез». Цистерціанцям взагалі не дозволялося жити з чужої праці, мати залежних селян і васалів, вони розвивали будівельну справу, гірництво й металургію. Бенедиктинці організовували школи, бібліотеки, при монастирях зберігалися і переписувалися стародавні рукописи, велися хроніки, організовувалися ярмарки,лікарні,приймаючи подорожніх, монастирі фактично виконували роль готелів.Перші зразки романського і готичного стилю в архітектурі – це також бенедиктинці.Мініми займалися науковою та викладацькою діяльністю. А ось жебрацькі ордени були бідними. Найчисельніший нині жебрацький чернецький орден - францисканців налічує 27 тис. чоловік. Одне із численних розгалужень францисканців – капуцини, відзначаються своїми доброчинними справами й аскетизмом, їх бідність часто поєднувалася з браком освіти. Третя ознака, між орденами існують відмінності в девізах, одязі, правилах дотримання аскези, одні запроваджували більш сурові, інші менш сурові, наприклад, дозволялось ходити взутому.

На українських землях, які свого часу входили до складуРечі Посполитої, діяли бенедиктинський, домініканський, францисканський, бернардинський ордени, а також кармелітита єзуїти. Про лазаритівмало хто згадує.Родикнязів Заславських, Любомирських,Сангушко приклали багато зусиль і грошей для підтримки діяльності католицьких орденів, за що і поплатились під час козацьких війн. Біля 30 католицьких монастирів різних статутів знаходилось лише у Львові. В Луцьку можна побачити будинок монастиря бригіток, домініканський монастир, монастир ордена тринітаріїв. У Дубно -монастир кармеліток взутих ібернардинський монастир . В приміщенні монастиря капуцинів в Острозі зараз знаходиться Національний університет «Острозька академія». Інколи сучасні капуцина відвідують академію. Мета всіх орденів одна - служити Ісусу Христу, але служити не так, як це роблять прості віряни, а сумлінніше, додержуватись біблійної цнотливості, аскетизму та покірливості, приписані статутом ордену. Шляхи досягнення цієї мети дещо різняться.Єзуїти крім трьох чернецьких обітниць (безшлюбність, послух, бідність) дають також обітницю абсолютної покори Римському Папі. В уставі Ордену записано: щоб не помилитися в житті необхідно біле називати чорним, якщо того вимагає церква.Варто підкреслити, що тільки в США орден єзуїтів утримує 28 університетів й коледжей, 43 середніх школи, 13 юридичних і 5 медичних інститутів, 10 шкіл медичних сестер, 8 технічних навчальних закладів. У різних країнах світу видається 1320 часописів загальним річним накладом у 144 млн. примірників. Тож католицькі ордени це не лише минуле, але й сьогодення.

Особливим типом орденів були військово-чернечі, що поєднували чернечу та військову діяльність і мали за мету збройний захист своєї віри. Найбільш впливовими з них були: орден Іоаннітів (Мальтійський), орден тамплієрів, Тевтонський орден.Чернечі ордени відіграли істотну роль у релігійному, духовному та громадсько-політичному житті України. Монастирі окремих католицьких орденів (сестер милосердя, візиток) турбувалися про знедолених,доглядали за хворими, підтримували убогих та сиріт, а також опікувалися народною освітою, створювали бібліотеки, розвивали церковне будівництво, іконопис, релігійну музику. Важко сказати яким би шляхом пішла Україна, якби Російська імперія не проводила політики ліквідації Латинської Церкви.

Отож, у чім різниця між бернардинами і лазаритами ? Бернардини утворились внаслідок поділу францисканців і з часом стали одним з найпотужніших і найчисельніших орденів у Речі Посполитої. Напередодні Першого поділу Речі Посполитої налічувалося близько 2300 братіві близько 100 обителей. За царської Росії останній бернардин з Ордену Менших Братів в Україні помер саме у Заславі в 1910році.Нині Провінція Святого Архангела Михаїла Ордену Братів Менших нараховує в Україні 83 бернардинів, найближчий із яких служить в Шепетівці. Враховуючи, що Святий Бернандин виявляється патроном рекламної діяльності, масових комунікацій і PR, існує шалений попит на послуги цього ордену. А орден Святого Лазара – військово-чернечий орден, заснований на Святій Землі в епоху Хрестових походів. Лазарити (порівняйте зі словом «лазарет») несуть своє прочанське служіння доглядаючи за прокаженими та іншими інфекційними хворими. Статут ордену подібний до статутів військово-чернечих орденів храмовників-тамплієрів і госпітальєрів-іоаннітів. Прокажені в лепрозорії ордена св. Лазаря були приречені на життя у вічній ізоляції від зовнішнього світу. Інколи їх називають «Прокажені брати Єрусалиму» або «лицарями Зеленого Хреста». Символом лазаритів був зелений хрестна чорній сутані чи плащі. Тож у сірому будинку, де зараз знаходиться відділ освіти, колись була лікарня у якій Братство Св. Лазаря доглядало і турбувалась за хворими на проказу (лепру).

В радянський час споруди монастиря було покинуто напризволяще. З часом завалився дах костелу, а також зруйнувались шатра на вежах. У 1988 році розпочались реставраційні роботи, а у 1991 році храм повернули римо-католикам. Сьогодні костел святого Йосипа є єдиним діючим римо-католицьким храмом Ізяслава. Це архітектурна прикраса провінційного міста. З дзвіниці костелу лунають дзвони, відбиваючи помірний ритм життя районного центру. Виникло бажання купити якусь згадку про історію храму на кшталт буклету. Ворота були зачинені. Біля бокової хвіртки церковного паркану молодий чоловік розмовляв з жінкою і дитиною. Підійшов, запитав щодо роботи церковної ятки. Чоловік запросив у двір, де представив святому отцю. Зустрів розумні і доброзичливі очі священника. На жаль, така продукція відсутня, але отець запропонував зайти в костел. Молодий чоловік сів за електронний орган і високими стелями покотилась божественна музика Баха. Приємно, коли ти сидиш в храмі і для тебе одного лунає музика. Зворушливо. Дякую за гостинність. При виході кинув кілька гривень в скриньку для пожертви. Молодий чоловік сором’язливо відвернувся. А ще повідомив, що колись був протестантом і перейшов у католики, та що католицька громада міста налічує 150 парафіян.

Навпроти монастиря лазаритів розташовується Новозаславський замок з палацовими комплексами Заславських і Сангушків. Замок в новій частині міста було споруджено у 1579 році на берегах Горині.Він зазнав значних руйнувань, реконструкцій і перебудов, став палацом. Вже в XIX столітті палац став занепадати та перетворювався у руїну. Часи Радянської влади остаточно перетворили чудовий архітектурний ансамбль в голі стіни, що тирчать із землі. Дуже шкода, адже тут зупинялись російський імператор Петро І, полководці Суворов і Кутузов, польський король Станіслав Август, австрійський імператор Йосип ІІ. Якщо поритись в архівах, то можна віднайти ще десяток прізвищ, цікавих для туристів.

Що приємно вразило, то це краєвид, що відкривається із високого берега річки Горинь. Це, мабуть єдине довершене, що не потребує ремонту. Вигляд чудовий.

Місту Ізяславу більше ніж 900 років. Тривалий час це місце було у вирії політичних, релігійних і воєнних подій. Князівство Погорина, Галицько-Волинського князівство, Литва, Річь Посполита, Брестська унія, козацькі війни, торговий і господарський центр півдня Волині, Російська імперія, Радянський Союз, незалежна Україна. Це історія України і історія українців. Як на мене, Ізяславу бракує 2-3 сподвижників, які могли б відкрити культурний і історичний шар пам’яті, вивести його із тіні. Побажаємо Ізяславу по швидше розкритися світу.

На виїзді з Ізяслава зупиняємось в лісі. На спеціально відведеному місці відпочинку всі зручності для обіду на природі. Наш маршрут продовжується. За два кілометри до Славути з правого боку на відстані 20 метрів від дороги видніється пам’ятник. Знамените «Поле пам’яті». Під час війни тут був концтабір для полонених. В Інтернеті можна віднайти достатню кількість матеріалів: спогади в’язнів, схеми розміщення табору і порядки, що там панували, списки загиблих. На кладовищі поховано 150 000 радянських військовополонених. Кров холоне в жилах. Але ми маємо на це дивитись. Якщо не будемо дивитись, за будемо, то ця трагедія може повторитись.

На дорозі Славута - Острог, за кілька кілометрів до повороту в селоКо́лом`є з лівого боку знаходиться невеликий лісочок. Десятки разів проїжджав цією дорогою і не знав, що там знаходяться два доти . Зелене листя ховає від допитливого ока частину лінії Сталіна, зведеної в 1938-1939 роках. Доти знаходяться в задовільному стані. Марно шукати на них сліди від куль чи снарядів. Німці пройшли їх без усякого супротиву Червоної Армії. Можливо, навіть, і не замітили, як це відбувається із тисячами автомобілістів, які щодня їздять трасою.

Наступна зупинка у нашому маршруті - це Острог. Місто багате на історичні і культурні пам’ятки. Заслуговує на окрему екскурсію. Сьогодні нас зацікавила реставрація Великої синагоги в Острозі.За часів Радянської влади у1960 роках споруда зазнала значних втрат, з часом вона перетворилась на руїни, подібні до руїн костелу Святого Іоанна Хрестителя В Ізяславі. Знайшлися небайдужі люди, які вирішили відновити пам’яткуюдейської сакральної архітектури. Місцевий сторож із гордістю показав масштаб роботи, зробленої будівельниками за рік. Зміни вражають. Перекритий дах, опорядкований фасад, в середині чисто. Готуються до внутрішніх робіт. Це дуже відповідальна ділянка роботи, адже необхідно відновити красу інтер’єру, виконаного в бароковому стилі. Краса цього храму буде належати всім, хто її бачить, а не лише тим, хто прийшов з молитвою. Острог отримає ще одну перлину в короні своїх пам’яток.

Після Острога заїжджаємо до джерела Святого Миколая в Гільчі, смакуємо чистої джерельної води і повертаємось у Рівне. Наша подорож зайняла 12 годин. Ще тиждень ми ходимо під враженнями, читаємо історичну літературу, занурюємось в Інтернет, щоб глибше зрозуміти побачене.

 

 

 

 

Анатолій Мініч

 

 

comments powered by Disqus
Погода, Новости, загрузка...
Новини дня
  • Нові
  • Популярні