Рівненський міський суд як місце розправи

16.02.2017, 13:05      Переглядів: 884

Фото rvm.rv.court.gov.ua

У 2016 році Рівненським міським судом Рівненської області ухвалено 372 вироки, з яких 8 або виправдувальних, та 384 особу засуджено. Кількість виправдувальних складає лише 2% від загальної кількості. Мало це, чи багато ? І що це означає?

Відповідь на перше питання демонструє статистика. В царській Росії, де «народні маси експлуатувались, пригнічувались і зазнавали утисків від панівного класу» доля виправдувальних вироків складала 25%, а по окремим видам злочинів, включно із вбивством, доходила до 40% . Під час правління диктатора Сталіна відбувалась нищівна боротьба з класовими ворогами. Апогей репресій припав на 1937 рік. За цей рік народними судами було винесено 10,3% виправдувальних вироків. Друга світова вимагала рішучої боротьби з дезертирами, шпигунами, колаборантами. В 1942 році доля виправдувальних вироків складала 9,4%.

Тобто,в часи лихоліття, екстремальних життєвих ситуацій кожна десята людина була виправдана. Чим ближче радянські люди наближались до розвинутого соціалізму, тим відсоток падав, падав, аж доки не зменшився до величини, меншої одного відсотка. Україна успадкувала радянську систему судочинства разом із ставленням судів до виправдувальних вироків. Кількість виправдувальних вироків в Україні не перевищує 1%. У 2003 році цей відсоток складав 0,24, в 2015 – 0,94. Картина в рівненських судах нічим не відрізняються від загальноукраїнської. Після першої судової інстанції існує ще друга інстанція, яка розглядає апеляції. Судді апеляційного суду дуже негативно ставляться до виправдувальних вироків. Так в Росії виправдувальні вироки відміняються у 800 (вісомсот !!!) разів частіше, ніж обвинувальні. Наївно думати, що в Україні ситуація кардинальним чином відмінна.

Друге питання – і що це означає для пересічного рівнянина ? Дуже неприємну, проте, передбачувану річ, - якщо людина попала до суду у звинуваченнях в кримінальному злочині, то імовірність, що вас засудять, майже стовідсоткова. Український суд фактично втратив роль неупередженого арбітра між громадянином і державою. Не має значення який у вас адвокат, які докази доводять вашу невинуватість, наявність громадської думки. Суддя завжди підтримає державне обвинувачення, може щось змінить під час визначення міри покарання, але завжди визнає підсудного винним . Справедливість, в образі мадам Феміди, тут зайва, вона ж ходить із закритими пов’язкою очима, тож не змогла втрапити до України, все блукає по Європі.

Існують декілька варіантів тлумачень феномену українського судочинства, що вперто не хоче виправдовувати підсудних.

1.Недосконале законодавство. Тут надії були пов’язані із новим Кримінально-процесуальним кодексом. При дії старого Кримінально-процесуального кодексу в Україні у 2012 році було винесено 0,17% виправдувальних вироків від кількості обвинувальних. В той же час, за новим КПК за дев’ять місяців 2013 році таких вироків було винесено 0,13%. Тобто, реальне становище у кримінальному судочинстві, як на думку експертів, не змінилось.

2. Вплив прокуратури вирішальний, і все залежить від мотивації державних обвинувачів. Для українських прокурорів виправдувальний вирок – це неминуче покарання. Тож тільки-но суд визнає підозрюваного невинним, прокурор автоматично отримує як мінімум догану, відповідно, позбавиться премії, що складає доволі значну частину зарплатні. Питання премія чи посадка невинуватого, зазвичай, прокурору не дошкуляє. Тут вплив суддів взагалі нівелюється.

3. В Україні, на відміну від західних країн, інша правоохоронна система. У нас існує етап попереднього слідства на якому визначають чи варто матеріали передавати в суд. Якщо відсутні докази вини чи виникають сумніви щодо їх належності, то кримінальне провадження закривають у зв’язку з відсутністю складу злочину. Ця теза спростовується існуванням протягом десятирічь інституту додаткового розслідування, що вказувало на недоліки попереднього слідства.

4. Існує певна настанова системи правосуддя на неприпустимість виправдання. В ланцюжку слідчий-прокурор-суддя обвинувальний вирок виявляється найкращим рішенням для них усіх. Підсудні змінюються, а цей ланцюжок постійний, взаємостосунки відшліфовувались десятиліттями. Як наслідок, утворились практики, що являють собою сукупність певних зразків поведінки, навичок, шаблонів. Вони неформальні, не прописані ні Конституцією, ні КПК, ні іншими документами, проте виявляються визначальними. Будь – який збій цієї системи порушує інтереси певної ланки, що негативно впливає на взаємостосунки усього ланцюгу. Інтереси підсудного тут взагалі не присутні. Звідси і стовідсотковий результат.

На мою думку, четверта версія у найбільшій мірі відповідає реальності. Суд – це лише театр, де всі ролі розписані наперед, з відомим фіналом. Підсудний і адвокат тут лише глядачі, а не дійові особи. Наведу приклади лише двох поширених в рівненських судах практиках, що використовуються незалежно від волі сторони захисту. З першою я зустрівся випадково, коли запитав студентів – юристів, - скільки доказів необхідно зібрати, щоб довести вину підозрюваного ? Відповідь – один. Тоді показую на стілець, прошу їх довести, що це, дійсно, стілець. Виявляється, треба вказати п’ять – шість ознак і за їх сукупністю можна стверджувати, що це стілець. З людиною все набагато простіше, пакетик з наркотиком – наркоман, патрон – зберігання вогнепальної зброї. Ніхто особливо не переймається кількістю і вагомістю доказів. Проте, судді знають яким чином маніпулювати доказами. Наприклад, двоє із дев’яти свідків надали покази, що спростовують версію прокурора, тоді суд приймає рішення не брати ці покази до уваги. Або, існують письмові заяви, що вказують на невинуватість підсудного, їх також не долучають до справи. Від такого «повного, всебічного і об’єктивного розслідування» українських суддів у їх англійських колег волосся стає дибки, тому вони одягають перуки. В Європі і США зараз виправдовують майже третину підсудних, у Великій Британії цей відсоток досягає позначки 40%. Такий високий показник обумовлений тим, що вони не можуть довести винуватість підсудного. На мою думку, високий рівень обвинувальних вироків в наших судах обумовлений фактичною відсутністю доведення, як такого. Раз попав в суд, значить, винний.

Другу практику українське судочинство успадкувало від нашого земляка, генерального прокурора СРСР часів сталінських репресій Андрія Януарійовича Вишинського. Він відкинув принцип презу́мпціїневинува́тості, тепер не прокурор має доводити винуватість підсудного, а на плечі підсудного лягає тягар доведення своєї невинуватості. В реаліях нинішнього судочинства це означає надати суду таки докази, що однозначно спростовують вину. Статистика свідчить, що це мало кому вдається. Підсудний не володіє термінологією, спеціальними знаннями, і, як зазначалось вище, суд може не прийняти до уваги ваші докази, якщо вони ламають таку гарну українську статистику.

 

 

 

Анатолій Мініч

 

comments powered by Disqus
Погода, Новости, загрузка...
Новини дня
  • Нові
  • Популярні